Видатний гуцульський народний мудрець та знаменитий полонинський господарь Фока Максим’юк (Шумеїв) із Ясенова Горішнього.
«Чорногора – це особливе місце у Карпатах. Із Чорногори однакова віддаль єк до землі, так до неба, до гуцулів – чи до Бога. Священна Чорногора – це Пуп Світу».
Станіслав Вінценз «На високій полонині. Правда старовіку»
Частина ІІІ. Родина прадіда Фоки Максим’юка і прабабки Гафії Боцвінко.
Ми пам’ятаємо розповіді нашої мами Марії Шкрібляк, яка прожила 93 роки, та бабки Василини Максим’юк. Саме від них, ми трохи пам’ятаємо про родину нашого прадіда Фоки Шумеєвого. Ми знаємо також одну гуцульську співанку про свого прадіда Фоку, що була складена нашими людьми.
На жаль, через виселення в Караганду, в нашому домашньому архіві не збереглися давні сімейні фотографії та документи. Кілька років тому, із журналу «Гуцульський календар», ми довідалися багато нового про нашу родину. Там записано, що наш прадід Фока Максим’юк (Шумеїв), народився дуже давно – 1831 року, в Ясенові Горішньому, на присілку Печішші, в будинку під номером 128. Він був майже ровесником нашої славної співанниці Марії Крачунєк (Чукутихи). Його дєдем був місцевий житель Ясенова Горішнього, Никола Максим’юк, а мамою – Анна Шумеюк (Анночька). Вийшло так, що саме від імені нашої прапрабабки Анни (Анночьки), в селі нашу родину знають єк Максим’юки, або «Анноччіні».
Нашя покійна прапрабабка Анна була дочкою Івана і Марії Шумєвих, родом із сусіднього Їворова. Сама Анна Шумеюк мала рідну сестру Параску, яка була дружиною Олекси Палійчука. Вони також проживали у нашому селі, в будинку номер 165. Варто нагадати, що у Верхньому Ясенові живе багато людей із прізвищем Максим’юк. Наш прадід Фока, по дєдеви писавси Максим’юк, а по мамі його в селі називали двояко: «Шумеюків», або «Аннноччін».
У ті далекі часи – з-за Австрії, наш прадід Фока Максим’юк (Шумеюк) прожив небагато – лише 65 років. Все його життя було переповнене господарськими роботами та громадськими клопотами. Мама розказувала, що прадід Фока був високого росту, міцним і дуже файним на вроду. Він був ще зовсім молодим, як залишився вдівцем. Боже борони всіх людей від такого горя, але він поховав свою дочку і першу жінку.
Із тих документів та розповідей нашої мами і бабусі, ми знаємо, що наш прадід Фока Максим’юк (Шумеїв), 1869 року, у віці 38 років, залишився сам один. Спочатку померла його єдина 6-річна дочка Гафійка, а потім померла його перша дружина Калина. Боже борони від такої поганої долі, але Фока ще в молодості став одивцем – залишився без жінки і дочки.
Витак, через один рік, 1870 року, він женився другий раз на Марії Кумлик. Вона тоді була молодою 23-річною дівчиною, родом походила із села Зеленого. Вона була дочкою Федора і Анни Кумликів, що жили на присілку Їверник, в будинку під номером 297. Знаємо, що Фочіха мала рідного брата у Зеленому, три дочки якого, також були виддані у нашому Ясенові Горішньому.
Ми знаємо, що вінчєлиси вони у церкві Ясенова Горішнього. Наш прадід Фока Максим’юк (Шумеїв) побудував великий дерев’яний будинок із брамами, на присілку Печішші. Той будинок із брамами, мав назву «нижні хати». А у верьху, поблизу гори Копілаш, на присілку Голиці, у них був другий великий будинок із брамами – «вишні хати». Там у них було багато файних церинок для сіна і толік для випасу овець і худоби.
Наш прадід Фока все своє життя працював на господарстві, тримав багато овець, корів та коней. Він, разом із своїми дєдем Николаєм, продовжував вироб’єти і утримувати велику полонину Ґропа, під Попіваном. Друга полонина Гнітеса була дуже далеко, в Чивчинських горах. Наш прадід першим розпочав рубати власні смерекові праліси (провадив бутини) на Попадінци та у Рабинци, нижче Буркута. А звідти, із того Попадінця та Рабинця, він сплавєв свої дараби по річці Чорний Черемош, аж до Віжниці. То була дуже надсадна і небезпечна робота.
Наша мама розказувала, що прадід Фока прожив разом із другою жінкою Марією Кумлик (Фочіхою) тільки 26 років. Але за всі ці роки, своїх дітей у них двох чомусь не було. Протягом всього життя, наш прадід Фока дуже хотів мати дітей. Тільки вже у немолодому віці – 55 років, родинні та життєві обставини допомогли, аби таки було продовження його роду.
Далекого, 1887 року, він таки диждавси мати єдиного сина Івана, але із нашою прабабкою Гафією Боцвінко (Анноччіною). Наші люде у Ясенові Горішньому, любили й поважали доброго господаря Фоку. Вони говорили, що Гафія Анноччіна врятувала його рід. Отак він нажив собі дуже бажаного позашлюбного – «порстибіжного сина» Івана Максим’юка (нашого діда). Бог допоміг, що доля нашого прадіда Фоки, нарешті змилувалася над ним й таки подарувала йому єдиного сина.
Тут потрібно додатково розказати, що в той час, наша прабабка Гафія Боцвінко була молодою, мала 29 років. Вона була другою дружиною Дмитра Максим’юка (Анноччіного) (1832 р. н.) – рідного брата мого прадіда Фоки. Наша прабабка була молодша за свого чоловіка на 26 років. У Лихонькому, на цій садибі Анноччіних, вона прожила все своє життя. Певний час там була початкова школа для дітей тої округи. Прабабка померла 1948 року. На щастя, у нашій родині збереглася єдина пам’ятна фотографія нашої прабабки Гафії і бабки Василини.
Ми знаємо, що наш прадід Фока, 1860-го «голодного року», ратував незаможних людий Жаб’євщини від голоду. Роздавав їм пшеницю і кукурудзу, закуплену на Поділлі. Він допомагав стати господарями багатьом молодим сім’ям із села Ясенів Горішній. Своїм молодим односельчанам він позичав гроші для будівництва хатий. Коли він позичав односельчанам гроші, то ставив такі три християнські умовами. «Першя умова: постарайтеся віддати мені позичіні гроші. Друга умова: єк не будете мати змогу віддати гроші, то потрібно їх відробити, біля моєї господарки та коло моїх овець і худоби в полонині. Третя умова: єк би ви не мали змоги відробити мені гроші, то прошу вас завжди молитися Богу за моє здоров’я та за здоров’я живих і за душі покійних людей із моєї родини».
Вийшло так, що все своє життя, наш прадід Фока дуже багато працював на своєму великому господарстві на Печішшю і в Голицях. Мабуть від тої безперестанної роботи у далеких Горішшях (літом в полонинах Ґропа і Гнітеса, а зимою в бутинах Попадінця і Рабинця), він захворів й довго лікувався в Коломиї. Лікарі сказали, що на жаль, йому залишилося жити дуже мало часу. Тоді наш прадід Фока, смутний повернувся до свого рідного Ясенова Горішнього й зробив письмовий заповіт всього господарства своїй другій вінчіний жінці Марії Кумлик (Фочісі).
У нашій родині добре знали, що його друга дружина Фочіха була мудрою жінкою, дуже уважєла свого славного чоловіка. Саме вона сама запропонувала, аби в тому паперовому документі-заповіті, вершину гори Попіван на Чорногорі, із полониною Ґропа та полонину Гнітеса, наш прадід Фока записав (зробив спадковий видказ) на свого 10-ти річного «простибіжного сина» Івана Максим’юка, якого народила й виховувала наша прабабка Гафія.
Під час написання того заповіту, вони обоє спільно вирішили так, аби його «простибіжний син» Іван мав батьківську землю, мав змогу стати добрим полонинським господарем. Таким способом, за спільною згодою прадіда Фоки і його жінки Фочіхи, наш дідо Іван Максим’юк (Анноччін) успадкував від них у Чорногорі, землю на вершині гори Попіван та велику полонину Ґропа, а також дуже далеку полонину Гнітеса, в Чивчинських горах.
Нам розказували, що тих великих хатах на Печішшю, вдова Фочіха відправила великі старовіцькі гуцульські весілля, для своїх трьох племінниць із Зеленого, які тривали цілий тиждень. У ті далекі часи, наші люди найбільше хотіли набутися разом: грати, співати і данцувати, а не лише їсти тай пити.
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи НПП «Верховинський»
Іван Зеленчук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський».
