«Я тепер дуже оздоровилась, може навіть радикально. Поважчала я на 2 кілограми, поправилась так, що й простим оком видно. Сі Карпатські гори, то була геніальна ідея чернівецького лікаря Ангауха». Леся Українка.
Із історії України відомо, що її споконвічні українські землі, в 1900-х роках, були розділені державним кордоном, перебували під владою Російської імперії та Австро-Угорської монархії. В цьому зв’язку, необхідно звернути увагу на великі труднощі звичайного людського спілкування між українцями Наддніпрянщини та Галичини і Буковини. Але навіть у таких складних історичних умовах розділення тогочасним кордоном території України, Леся Українка, постійно проживаючи і творчо працюючи в Києві, завжди підтримувала дружні стосунки із видатними українськими вченими, письменниками і митцями Галичини і Буковини.
Для кращого розуміння складних життєвих обставин, які особисто склалися для Лесі Українки, на початку 1901 року, варто нагадати один важливий факт із її біографії. Відомо, що тієї зими, вона в Мінську тривалий час доглядала свого близького друга, смертельно хворого Сергія Мержинського. Саме в ті трагічні дні і ночі, вона написала знамениту драму «Одержима», про Месію Ісуса Христа та святу Міріам. Таким чином, життєві обставини Лесі Українки склалися так, що після надзвичайно важких душевних переживань, вона нездорова і вкрай виснажена повернулася до Києва. Згодом вона відправилася в заплановану подорож до своєї вірної подруги, видатної української письменниці Ольги Кобилянської на гірські терени Буковинських Карпат.
Тут варто також нагадати, що видатний український вчений-історик Михайло Драгоманов, дядько і наставник Лесі Українки (рідний брат матері Лесі Українки – Ольги Косач-Драгоманової, відомої як Олена Пчілка), влітку 1875 року, здійснив визначну дослідницьку українознавчу подорож, із Підгір’я до Загір’я, через Чорногірський хребет Карпатських гір. Він особисто зустрічався із видатним буковинськими письменником Юрієм Федьковичем в Путилі. В Криворівні він побував у плебанії місцевого священника о. Йосипа Бурачинського, а в Жаб’ю-Їльцях – розмовляв із відомим дослідником Гуцульщини, о. Софроном Витвицьким. На нашу думку, перші відомості про живописну природу і етнографічну культуру гуцулів Карпатських гір, Леся Українка могла одержати від безпосереднього спілкування та читання подорожніх записів свого знаменитого дядька Михайла Драгоманова.
Під час визначних мандрівок та перебування Лесі Українки на теренах Карпатських гір, вона провела кілька знаменитих творчих зустрічей із видатними українськими письменниками і вченими. Зокрема, ми звернули увагу тільки на її творчі зустрічі із Іваном Франком, Михайлом Грушевським та Володимиром Гнатюком. На початку ХХ ст., вони проводили свої літні вакації в селі Криворівня, Гуцульського регіону Українських Карпат, а їхні художньо-літературні твори та науково-дослідні праці мали безпосереднє відношення до об’єктивного відображення природних, історичних та культурних цінностей цього самобутнього гірського краю України.
Як окрему частину визначної мандрівки Лесі Українки, ми виділили її тривале перебувала у високогірному Кімполунзі, в Буковинських Карпатах (в пансіонаті пані Йоганни Нізнер). Там вона кілька днів провела разом із своєю подругою Ольгою Кобилянською, а потім на довго залишилася сама.
В Чернівцях їй випала щаслива можливість одержати дуже корисну медичну консультацію у досвідченого лікаря Ангауха. Саме цей чернівецький лікар, особисто порекомендував їй поїхати в далекі Карпатські гори, на тривале комплексне водолікування цілющою мінеральною водою «Буркут», в приватному «Закладі купелевому», який орендувала в держави пані Теофілія Лакуста-Коржинська. Він знаходився в селі Буркут, на віддалі 40 км від села Жаб’є, у верхів’ях річки Чорний Черемош.
На нашу думку, справжньою доленосною подією 1901 року, стала її літня зустріч у Чернівцях із своїм майбутнім чоловіком, талановитим українським музикознавцем Климентом Квіткою. Він високо цінував й щиро захоплювався геніальними творами Лесі Українки. Того пам’ятного літа, він допоміг їй безпечніше провести омріяну мандрівку Карпатськими горами та здійснити лікування цілющою мінеральною водою в Буркуті.
Із численних листів Лесі Українки відомо, що під час цієї визначної гірської мандрівки, було зроблено кілька важливих зупинок для творчих зустрічей із видатними особистостями та на ночівлю в знаних гуцульських селах: Яворів, Криворівня, Ріка Зелена, Гринява і Довгополе. Ми звернули увагу, що найскладнішим, виявилося завершення цієї непростої мандрівки (звичайним двокінним возом по гірській грунтовій дорозі) із найбільшого в Австро-Угорщині села Жаб’є, до високогірних сіл Ріка Зелена і Буркут.
В цьому контексті ми хочемо нагадати, що природно-заповідною територією Національного природного парку «Верховинський» являється найбільш високогірна частина Чивчино-Гринявських гір в Українських Карпатах. На території Гринявських гір прокладено окремий туристичний маршрут: «Безсмертними слідами Лесі Українки в Українських Карпатах». Наша установа займається охороною і збереженням природи та природознавчими дослідженнями рекреаційного потенціалу високогірної території Чивчино-Гринявських гір. Тому для нашого дослідження дуже важливими є особисті висновки Лесі Українки про лікувальну цінність мінеральної води «Буркут», які вона зробила під час свого подорожування Карпатськими горами та санаторно-курортного лікування в селі Буркут. В багатьох листах цієї геніальної поетеси, вибрані місця із яких ми наводимо в кінці кожної частини мандрівки, документально збережені її особисті думки про велику лікувально-оздоровчу користь чистого гірського повітря, природної тишини в гірських смерекових лісах Карпат та цілющих властивостей місцевої мінеральної води «Буркут».
Ми хочемо відзначити, що одним із організаторів та активним учасником роботи цієї знакової мандрованої конференції, був відомий літератор, дослідник гуцульського діалекту української мови Василь Зеленчук, старший науковий співробітник Літературно-меморіального музею Івана Франка в Криворівні. Під час роботи тієї пам’ятної конференції було висловлено кілька конструктивних ідей. Вони стосувалися прикладів гідного відзначення 150-річного ювілею Лесі Українки в Україні, а також дальшого пошуку і дослідження потенціальних меморіальних об’єктів й місць на теренах Українських Карпат, які підходять для вшанування пам’яті цієї геніальної української поетеси.
Суть першої пропозицій полягає в тому, що за новим адміністративно-територіальним поділом Верховинського району, Івано-Франківської обл., унікальне історичне село Буркут належить до новоствореної Зеленської ОТГ. Тому, на думку учасників конференції, в цій високогірній територіальній громаді, починаючи із 2020 року, сприятливо склалися всі можливості, аби розпочати процес підготовки необхідних документів і матеріалів для присвоєння сучасному Зеленському ліцею почесного імені Лесі Українки. Для цього спочатку потрібно прийняти відповідні управлінські рішення, а потім підготувати, визначені законодавством України, необхідні документи і матеріали для майбутнього одержання Зеленським ліцеєм почесної іменної назви: «Зеленський ліцей імені Лесі Українки».
Друга пропозиція стосувалася розгляду реальних матеріально-фінансових можливостей сучасного Верховинського р-ну, Івано-Франківської обл., для розробки проекту майбутнього будівництва у селі Буркут «Літературно-меморіального музею Лесі Українки в Буркуті». Таким чином, 13 серпня 2021 року, у високогірному селі Буркут були названі дві пропозиції, ідею яких можна передати совами самої Лесі Українки: вони були «такі гарні і срібні як мрія». Всі учасники цієї ювілейної науково-практичної конференції, у дуже віддаленому і важкодоступному Буркуті, безпосередньо переконалися, що він справді має великий лікувально-оздоровчий та туристично-рекреаційний потенціал, який може бути використаний для його соціально-економічного розвитку.
Дальше ми, із великою вдячністю, хочемо назвати імена всіх тих учасників конференції, які дружно підтримали названі пропозиції, як майбутні конструктивні ідеї для соціально-економічного розвитку Верховинського високогірного краю: отець Микола Будзан, Василь Зеленчук, Микола Демидюк, Олександра Вісич, Світлана Кочерга, Данило Ільницький, Наталя Тахолоз, Богдан Тихолоз, Ростислав Чопик, Ольга Чопик, Ольга Чапля, Ірина Волощук, Марія Кошелінська-Мартинюк, Марія-Мирослава Дерев’яна, Леся Салій, Наталя Федорак, Назар Федорак, Віктор Мартинюк і Оксана Ципердюк. Наслідуючи приклад пані Ольги Стефанович-Коржинської, (на наше прохання) всі вони люб’язно залишили нам свої пам’ятні автографи на паперовому примірнику програми цієї конференції.
На завершення ми хочемо висловити щиру вдячність науково-педагогічному колективу Філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка, особисто пану Ростиславу Чопику, кандидату філологічних наук, доценту кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка ЛНУ ім. Івана Франка, за багаторічну наукову співпрацю та підтримку роботи Національного природного парку «Верховинський», на теренах Чивчино-Гринявських гір Українських Карпат. В підсумковій статті Ростислава Чопика: «П’ята мандрована конференція «Дорогою на Буркут». До 150-ліття Лесі Українки», ми знайшли дуже цінні висновки про справжній феномен духовного, ментального і тілесного оздоровлення Лесі Українки в Буркуті. Тому цими оптимістичними життєтворчими думками, відомого українського вченого (який був душею тієї мандрованої конференції) ми хочемо закінчити нашу статтю: «Саме в Буркуті Леся Українка усвідомлює, що вона вийшла на той рівень духу, якого давно шукала, й що тепер вона зможе «своїм життям до Себе дорівнятись». В Карпатських горах щось їй відкрилося, щось в ній змінилося. Тут і тепер, в час, коли відшукався «цвіт папороті» й серце знов ожило. На «краю світа», де вона змогла зупинитися, застановитися, повернутися до тями, зосередитись на собі, відчутись щасливою».
Таким чином, ми детально познайомили вас із п’ятьма частинами знаменитої гірської мандрівки Лесі Українки теренами Карпатських гір, весною і літом 1901 року. За влучним висловом видатної української поетеси Ліни Костенко: «Леся Українка була великим Будівничим нашого національного духу». Ми переконані, що дана актуальна тема збереження і охорони визначних об’єктів і територій Верховинського регіону Українських Карпат, вартує дальшого комплексного наукового дослідження, а також відповідного художнього відображення в поезії, прозі, образотворчому мистецтві й кінематографії незалежної України.
