Дослідницькі мандрівки швейцарського письменника Ганса Цбіндена, влітку 1932 року, високогірними теренами Гуцульського регіону Українських Карпат.
Із історії Гуцульщини відомо, що видатний швейцарський письменник і мандрівник Ганс Цбінден (1893-1971), влітку 1932 року, подорожував теренами Українських Карпат. Він проводив експедиційні дослідження пам’яток природи найвищих гір і полонин Чорногірського гірського масиву та традиційну культурну і мистецьку спадщину Гуцульщини. Того літа, швейцарський дослідник побував у кількох історичних селах Верховинського регіону Українських Карпат: Жаб’ю, Криворівні та Бистриці. Під час проведення пізнавальних подорожей, Ганс Цбінден неодноразово зустрічався й тісно спілкувався із видатним польсько-українським письменником Станіславом Вінцензом, у селі Бистрець, (проживав на його віллі в Скарбах). Крім того, він також зустрічався із видатним українсько-гуцульським письменником, війтом села Жаб’є, Петром Шекериком (Дониковим). Дослідник відвідав його високогірну садибу і дерев’яну хату-ґражду на присілку Синиці.
Для нашого природознавчого дослідження високогірної території Національного природного парку «Верховинський» та всього терену Верховинщини, дуже важливо, що Ганс Цбінден, 1933 року, опублікував свої документальні описи Гуцульського регіону Українських Карпат. В результаті експедиційних комплексних досліджень Карпатських гір і людей нашого Гуцульського краю письменником Гансом Цбінденом, у Швейцарії вийшла його збірка коротких нарисів, під загальною назвою «Мандрівка по Гуцульських Карпатах». Варто зауважити, що автор висловив цікаве наукове припущення-гіпотезу, що можливо гуцули походять від стародавніх даків (траків), що вже у часи давніх греків, заселяли Карпатські гори.
В незалежній Україні збірка була опублікована тільки через 60 років, у Львові, в книзі: «Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо; Худож. В. В. Ковальчук. – Львів: Каменяр, 1993. – 279 с.» Із часу подорожей Ганса Цбіндена гірськими теренами Гуцульського регіону Українських Карпат, вже минуло 90 років, але мудрі думки видатного швейцарського письменника і дослідника, про велику цінність й необхідність збереження, високогірної природи і екології Українських Карпат та традиційної культури і мистецтва Гуцульщини, для України, Європи і світу, залишаються актуальними для сучасного населення Верховинщини.
Дальше ми ознайомимо вас із документальними описами тогочасного стану природи і екології Верховинського регіону Українських Карпат та минулою історією і культурою Гуцульського регіону України, які були написані Гансом Цбінденом, в його збірнику нарисів «Мандрівка по Гуцульських Карпатах».
Частина 2. «Зустріч із гуцулами біля хати»
Ось ми підходимо до типової гуцульської смерекової хати в селі Жаб’є. Вона творить продовгастий прямокутник, а її чолова стіна – фасад, звернена до півдня. Старовцькі гуцули казали, що кожна хата повинна бути повернена «до Божого Сонечька – Обличчя Господа Нашого Ісуса Христа». Двоє малих вікон глядять з-під низько навислого даху, наче з-під затінених брів. Довгий дерев’яний ґанок простягається вздовж цілої передньої стіни. Посередині цього ґанку розташовані прекрасно оформлені ворітця, до котрих ведуть сходи. Гарно різьблені стовпи, що стоять по обидва боки вхідних воріт і на кутах ґанку, надійно підтримують дах просторої хати.
Поблизу цієї смерекової хати росте (для прикраси) кілька молодих кедрин. Із історії природи Карпатських гір відомо, що колись росли прекрасні кедри великими лісами в цілих Східних Карпатах. Давні гуцули їх вважали священними деревами й називали «Кедровими Божеліссям». На жаль, тепер найкращі кедри поступово зникають, внаслідок сильного вирубу. А остатки поодиноких кедрів в Чорногорі, вже не можуть видержати сильного напору буревіїв та снігових хуртовин у високогір’ї Карпатських гір.
Дуже важливо знати, що кедри (сосни кедрові європейські) – це міфічно освячені хвойні дерева стародавніх племен Східних Карпат. Гуцульські народні перекази, міфи і легенди твердять, що саме «із Кедрини» вродився прабатько «гірських лісових людей».
Вірогідно, що тут, навколо Чорногори, поселилися перші пастухи-кочівники, які зупинилися аби випасали свої вівці, корови і коні на високих полонинах. Дещо пізніше, вони почали вирубувати і корчувати смерекові та букові праліси, що росли на гірських схилах і долинах поблизу Чорного і Білого Черемошів. Давні легенди кажуть, що саме ці осілі гуцульські пастухи – одне праведне бездітне подружжя, випадково знайшло «у Божому Лісі, під Священною Кедриною» своїх, дуже бажаних дітей.
Традиційно гуцули мають на собі зручне і красиве кольорове вбрання. Вони носять довгі сорочки, із білого лляного полотна, гарно вишиті киптарі (кожухи), із овечого хутра та сукняні вишиті «сардаки-крашенєки». На ноги гуцули одягають руді шкіряні постоли із вовняними волоками, які обмотують навколо гомілок.
Чоловіки переважно носять штани із битого (піханого) сукна, які пофарбовані в темно червоний колір. А жінки одягають вишивані сорочки, запаски, попружки, хустки, а шию і груди прикрашаються кольоровим намистом.
Мені найбільше сподобались на Жаб’євщині різнобарвні гуцульські вишивані сорочки. Основні кольори цих вишиванок: вишневий, темно-зелений, синій, жовтий і ясно-червоний. Ніби прекрасні самоцвіти, горять гуцульські вишивані «вуставки» на сніжно білих лляних рукавах жіночих сорочок! Я оглядав сотні таких гуцульських вишитих сорочок, але не бачив двох однакових. Вони є своєрідним «відбитком поетичної душі гуцулів» й свідчать про високий мистецький смак давніх гуцулів Українських Карпат.
Гуцули – це шляхетна порода карпатських горян, лицарської, добірної раси. Нема в них нічого грубого. Навіть вдачею вони різняться від галицьких українців. В душі гуцули – мрійники і поети, вони нічого так не люблять, як слухати оповідання і перекази із давніх часів або довідуватись про чужі краї.
