Дослідницькі мандрівки швейцарського письменника Ганса Цбіндена, влітку 1932 року, високогірними теренами Гуцульського регіону Українських Карпат.
Із історії Гуцульщини відомо, що видатний швейцарський письменник і мандрівник Ганс Цбінден (1893-1971), влітку 1932 року, подорожував теренами Українських Карпат. Він проводив експедиційні дослідження пам’яток природи найвищих гір і полонин Чорногірського гірського масиву та традиційну культурну і мистецьку спадщину Гуцульщини. Того літа, швейцарський дослідник побував у кількох історичних селах Верховинського регіону Українських Карпат: Жаб’ю, Криворівні та Бистриці.
Під час проведення пізнавальних подорожей, Ганс Цбінден неодноразово зустрічався й тісно спілкувався із видатним польсько-українським письменником Станіславом Вінцензом, у селі Бистрець, (проживав на його віллі в Скарбах). Крім того, він також зустрічався із видатним українсько-гуцульським письменником, війтом села Жаб’є, Петром Шекериком (Дониковим). Дослідник відвідав його високогірну садибу і дерев’яну хату-ґражду на присілку Синиці.
Для нашого природознавчого дослідження високогірної території Національного природного парку «Верховинський» та всього терену Верховинщини, дуже важливо, що Ганс Цбінден, 1933 року, опублікував свої документальні описи Гуцульського регіону Українських Карпат. В результаті експедиційних комплексних досліджень Карпатських гір і людей нашого Гуцульського краю письменником Гансом Цбінденом, у Швейцарії вийшла його збірка коротких нарисів, під загальною назвою «Мандрівка по Гуцульських Карпатах». Варто зауважити, що автор висловив цікаве наукове припущення-гіпотезу, що можливо гуцули походять від стародавніх даків (траків), що вже у часи давніх греків, заселяли Карпатські гори.
В незалежній Україні збірка була опублікована тільки через 60 років, у Львові, в книзі: «Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо; Худож. В. В. Ковальчук. – Львів: Каменяр, 1993. – 279 с.» Із часу подорожей Ганса Цбіндена гірськими теренами Гуцульського регіону Українських Карпат, вже минуло 90 років, але мудрі думки видатного швейцарського письменника і дослідника, про велику цінність й необхідність збереження, високогірної природи і екології Українських Карпат та традиційної культури і мистецтва Гуцульщини, для України, Європи і світу, залишаються актуальними для сучасного населення Верховинщини.
Дальше ми ознайомимо вас із документальними описами тогочасного стану природи і екології Верховинського регіону Українських Карпат та минулою історією і культурою Гуцульського регіону України, які були написані Гансом Цбінденом, в його збірнику нарисів «Мандрівка по Гуцульських Карпатах».
Частина 4. «ПІЗНАЄМО ГУЦУЛІВ».
На даний час, 1932 року, майже всі гуцули Жаб’євщини займаються пастушим полонинським господарством та лісозаготівлею і сплавом дараб по річці Черемош. Можна припустити, що гуцульське плем’я не так дуже давно почали вести осілий спосіб життя. Мабуть в давніх віках, вони були пастухами-кочівниками. Самі гуцули називають себе ще й сьогодні – «верховинцями, які живуть і господарюють у Верьхах Карпатських гір». Традиційна пастуша культура верховинців художньо відображена в гуцульській народній музиці, співанках і данцях, що побутують в Карпатах із давніх-давен.
Багато використаних тут етнографічних матеріалів, я завдячую знаменитому дослідникові та другові гуцулів, докторові Станіславові Вінцензу. Доктор Вінценз – це визначна постать вченого, що займається правдивим дослідництвом стародавньої Гуцульщини. Він проживає на присілку Скарби в Бистриці й так поетично пов’язаний із прекрасною Чорногорою, як гуцульська музика із трембітою. Є він внуком останнього польського дідича Станіслава Прибиловського в Криворівні, що виріс на берегах Черемоша, в серці Гуцульщини.
Станіслав Вінценз глибоко перейнявся стародавніми гуцульськими міфами, легендами, переказами і співанками Верховинщини. Його дуже цінний твір про Гуцульщину «На високій полонині. Правда старовіку», це своєрідна «Калевала» гуцулів Українських Карпат.
Народне вбрання гуцулів відповідає гірським природно-кліматичним умовам та полонинському господарству Східних Карпат. Чоловіки гуцули носять навхрест на плечах, невелику шкіряну сумку – тобівку та бакунтову коробку-порошницю. У руці кожен гуцул держить міцний стальний або декоративний мосяжний топірець-бартку.
Гуцульська стальна бартка – це холодна зброя та щоденний робочий інструмент гуцулів, яким вони дуже вміло орудують. Такою барткою можна захиститися від нападу розбійників, диких звірів (вовка чи ведмедя) та прорубати різні дерева, які впали на гірський полонинський плай. Згідно давнього полонинського господарського звичаю, всі гірські лісові плаї потрібно постійно прорубувати, аби вони не заростали деревами, були вільними для їзди верхи на конях. Всі гуцули люблять їхати верхи на конях по високих і просторих полонинах Українських Карпат. В такий спосіб, вони почувають себе панами-господарями на своїх рідних полонинах, смерекових лісах та протяжних долинах річки Черемош.
