До столітнього Танасенька прийшли поважні гості, гуцульські леґіні із великого Жєб’я та його сусідніх присілків: Дідушкової Річьки, Голов, Гірського Ясенова і Криворівні. Він запросив їх зайти у свою полонинську стаю на Чівчині. Всі гості – славні гуцульські леґіні, щиро дивувалиси, шо старенький Танасенько, так легко і бистро йде, й ніц ни задихається. Вони сегодне наочно переконалися, що чиста чивчинська вода й гірське повітря, разом із полонинською овечою бриндзою і цілющою жинтицею, дали цему високоповажному дідови таку силу і здоров’я й такі кріпкі ноги.
Гостинний Танасенько нагодував гуцульських леґінів Жєб’я, смачним баранячим м’ясом та овечою бриндзою. Угостив також, любимою для гуцулів, кукурудзяною кулешею, звареною із тої красотної муки, яку він купив у сусідньому Вішови. Коли добре нагодував усіх, то зачєв розказувати дуже цікаву легенду про вовче походження одного чівчинського племені гуцулів, що жило у Карпатських горах.
Казав, шо весело і радісно жило цисе старовіцке гуцульське плем’я. Бо споконвіків вільним і свобідним воно було. Старовіцкі гуцули завжди жили з Богом, тай Бог був із ними. Вони гідно боронили стару правду і Божу справедливість. Своїми сильними руками постійно виробляли свою рідну Чивчинську землю.
Столітній Танасенько довго повістував своїм гостям загадкову легенду про вовче походженя чивчинського племені гуцулів. Він казав, шо цису давну легенду йому розказував його покійний дєдя. А його дєдя чув мудру гуцульську легенду від старого пана-шваба Віллі Бенздорфа (Бендзаря). Він колись жив і зразково ґаздував, нижче великого чорногірського озера Чурєк, шо Шибеним зветься. Цися легенда повістуї про одне стародавне чівчинське плем’я гуцулів в Українських Карпатах. Шо тут, на далекому Чівчині, воно народилоси тай виросло. А потім по всіх гуцульських верьхах розсіялося. Поступово славні потомки старовіцкого чівчинського племені гуцулів, розселилися по всій Жабєвщині. Вони стали першими власниками надчеремошських гірських лісів і полонин.