До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.
Частина ІІІ. Етнографічна гіпотеза про ймовірне походження автентичної гуцульської назви села Жаб’є, від документально записаної назви предковічного водно-болотного угіддя: «Жєб’я Полєна», або «Полєна Жєб’я».
Дальше ми хочемо пояснити, як ми розуміємо документально записану (письмово зафіковану) назву «Жєб’я Полєна», або «Полєна Жєб’я». Фізико-географічна суть цієї найдавнішої назви мабуть полягає в тому, що вздовж території селища Верховини розташовані чотири великі заплавні луги річки Чорний Черемош, які гуцули «Багнами» називають. На нашу думку, першими були заселені навколишні гірські схили (гуцульська назва – «обочі») прирічкової рівнини із первісною гуцульською назвою «Жєб’я Полєна». Тут варто нагадати одну важливу будівельно-господарську мудрість: «Житловий будинок – хату та всі господарські споруди необхідно будувати на зоровому місці (на обочі, на загрудку), а не на багні». Тому перші садиби села Жаб’є могли появитися тільки поблизу згаданих заболочених лугів.
Ми припускаємо, що мабуть стародавня назва «Жєб’я Полєна» чи «Полєна Жєб’я» стосувалася просторих заплавних лугів, що мали поширену гуцульську народну назву «Багни». Всі вони, із точки зору природи і екології, були великими предковічними водно-болотними угіддями селища Верховині. Але тут, варто окремо виділити, найбільше за площею, справді унікальне водно-болотне угіддя, яке має автентичну гуцульську назву Флисивки (мабуть його назва походить від німецького слова «флюссе» – річка). Воно розташоване на широкій рівнинній території, між селищем Верховина та селом Їльці. На даний час воно залишилося найменш забудованою, заболоченою рівнинною територією Верховинщини. Зберігся стародавній гуцульський міф про священність Флисивок: «Якщо господарі косять траву на Флисивках, то вони мимоволі зривають (викликають) дощі над Верховиною та Їльцями».
З історії природи Гуцульського регіону Українських Карпат відомо, що в 600 років тому, рівень річкового русла Чорного Черемошу був набагато вищим, за сучасний рівень. В далекому минулому, водний режим рівнинних теренів Жаб’євщини був значно потужнішим. В давнину, всі названі водно-болотні угіддя: Флисивки і три Багни, живилися поверхневими та чистими підземними водами. А із точки зору зоології, вони були найбільш сприятливим природно-екологічним середовищем для різних видів жаб (жаба трав’яна, жаба прудка, жаба гостроморда) та інших водоплавних диких птахів.
Раніше ми записали усні розповіді старожилів Верховинщини, котрі згадували одне феноменальне весняне сезонне явище. Вони переказували, що кожної весни, візникам приходилось зупиняти свої двокінні вози, щоб гілками із дерев, повільно проганяти із дороги сотні різних жаб. Тільки так можна було нормально проїхати по возовій дорозі, яка проходила поблизу Багний і Флисивок. Тут варто нагадати, що стародавні гуцули споконвіків були сонцепоклонниками Карпатських гір. Вони вважали звичайні жаби священними створіннями – своєрідним символом високого виживання потомства і найбільшої плодючості у тваринному світі.
Коли весною, гуцульські візники проїжджали поблизу тих чотирьох присілків села Жаб’я, то часом бачили, що вся дорога була покрита звичайними жабами. Тисячі жаб, за природним інстинктом продовження роду, здійснювали весняну міграцію на чотирьох величезних водно-болотних угіддях. Наші далекі предки, будучи глибоко віруючими сонцепоклонниками – не могли своїми кіньми і возами, спокійно вбивати на дорозі беззахисних жаб, а обережно проганяли їх із дороги. Саме в цьому, природному та історично-культурному контексті, ми хочемо висловити своє особисте припущення, що величезне предковічне «Царство Жаб» на Флисивках та трьох інших Багнах, дало першу автентичну гуцульську назву населеному пункту – «Жєб’я Полєна», або «Поєна Жєб’я». Потім, на протязі кількох століть, дана первинна назва поступово трансформувалося в коротку назву, із одного гуцульського слова «Жєб’ї» (українською мовою – «Жаб’є»). Подібним чином село «Красний Луг», або «Луг Красний», одержало коротку назву – «Красник».