Частина 11. Етноекологічне пастуше господарство на чорногірській полонині Ґропа та чивчинській полонині Гнєтеса, в Українських Карпатах.

Автор: Я. Зеленчук, І. Зеленчук

Сучасний етнокультурний ладшафт Гуцульського регіону Українських Карпат створюють добротні дерев’яні будинки, споруджені в гуцульському архітектурному стилі. Красивий художньо-документальний опис старовинних гуцульських хат із брамами, тобто житлових хат-ґражд, можна знайти в книзі Ст. Вінценза «На високій полонині. Правда старовіку». На нашу думку, він представляє велику цікавість для сучасних жителів Верховинщини.

«Історія нашого Гуцульського краю – це історія визначних родів і садиб, до того ж небагатьох. Мабуть історія дерев’яного будівництва старша від самої людини. Стародавні люди знали, що добра печера не пропускає дощу, вологи і світла. Вона повинна бути суха, тепла і темна. Для них така печера була взірцем досконалого дому. Кожна жила хата, як і людське тіло, має вікна-очі, але тільки для себе. Щоб із хати господареві можна було дивитися і споглядати. А не для того, щоб крізь вікно хтось заглядав у середину хати. Тому, не сонцем така хата зігрівалася й освітлювалася, а лише благодатною ватрою у печі (коли людині того треба). На Гуцульщині, через багато століть ще збереглося архаїчне архітектурне правило: старовіцький гуцульський дерев’яний дім має бути темним, як барлога ведмедя чи лігвище вовка.

Ст. Вінценз робить важливий філософський висновок про повільність спорудження добротних дерев’яних будинків: «Народна мудрість твердить, що все те, котре має довго тривати, довго й постає! Тому най нас не дивує, що, будуючи собі нову хату, її господар не поспішає. Архітектурно, гуцульська дерев’яна хата наслідує поперечний розріз тіла людини. Перед і зад такої хати, набагато ширші від її боків. Вона має специфічну форму «витягнутого прямокутника».

У Карпатських горах, найбільш захищеними, надійно укріпленими, були старовіцькі гуцульські хати із брамами, пізніше звані «хатами-ґраждами». Кожна гуцульська хата-ґражда була надійним гніздом для кожного роду. У Ясенові Горішньому, славний полонинський господар, Фока Максим’юк, мав дві хати із брамами: одна старіша була у Ясенові Горішньому, на присілку Печіще, а друга новіша – під Буковецьким перевалом, в сінокісному урочищі Голиці».

Із історії полонинського господарства Верховинської Гуцульщини відомо, що родина Фоки Максим’юка володіла 1000 морґовою взірцевою полониною на південних схилах гори Піп Іван (Чорногірський), а також найдальшою полониною Гнітеса, в Чивчинських горах. Ст. Вінценз так пише: «Від наймолодших років Фока привчався до полонинських ходів гірськими плаями. Він літував на двох полонинах батьківських: спочатку в Чорногорі, на просторій Ґропі, а потім в Чивчинських горах, на далекій Гнєтесі. Дуже далеко від Жєб’я, на Гнєтесі й Палениці, ростуть правічні смерекові ліси й чагарники жерепу та бере свій початок Чорний Черемош. Фока любив усе робити продумано, спокійно і навіть весело. Він навчився із полонинськими ведмедями і вовками ніколи не воювати, а обережно уживатися».

Він більше довіряв силі сокири і ватри, ніж рушниці. На Чорногірську полонину Ґропа, ближче до батьківської стаї, день у день, приходили цілими гуртами красні олені і сарни. Вони паслися разом з худобою. У такий дивний спосіб, вони старанно шукали і знаходили людський захист від нападу вовків і ведмедів. Фока вмів берегти свої стада худоби і отари овець за допомогою високих загород-дінниць.

Він щоденно молився до Бога, просив захисту від небезпечних блискавок. Видів, як на Шурині-Ґропі постійно громи били у плити і скелі. Тут ціле літо розливалися веселі звуки його пастушої флояри. Вони плили над шуварами і скелями, тягнулися ярами і прірвами. Мелодії флояри були солодкі, веселі, безмежно вільні й долітали аж униз, до самого красного потоку Ґропа.

В цій епічній книзі про старовіцьку Гуцульщину є важлива згадка про найбільшу дерев’яну хату-ґражду славного гуцула Петра Юрука (Буліґи) у Жабю, яка стала справжньою окрасою Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогово під Києвом. «Коли у Жаб’ю першу Баліґову хату майстри крили ґонтою, то сам Фока Шумеїв і його ровесники-хлопці, ідучи з полонини зі випасеною худобою і вівцями, зупинялися і задивлялися на ці делікатні, дрібненькі і рівно укладені дошічьки так, що забували про своє стадо».

Новини

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина VІІ. Задача спільної пошукової роботи із науково-дослідного визначення «Семи див селища Верховина». На завершення статті ми пропонуємо всім верховинцям, спільними зусиллями, виконати актуальну науково-дослідну роботу, тобто зробити своєрідну гуцульську інтелектуальну толоку. Творча ідея пропонованої науково-дослідної задачі полягає в тому, аби добре […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.          Частина VІ. Актуальні проблеми збережених та втрачених визначних пам’яток й меморіальних місць селища Верховина. На завершення додамо, що до Другої світової війни, на території Жаб’євщини були справді визначні пам’ятки історії і культури Гуцульщини: Жаб’євська церква Успіння Пресвятої Богородиці, Гуцульський театр у […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина V. Карпато-гуцульське селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини. Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського району полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовна культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи […]

  • Науково-дослідний відділ