Частина 12. Щорічні кінні подорожі гуцулів Жаб’євщини, через Чорногірський хребет, на осінній єрмарок у Сиґоті, на Мармарощині. 

Автор: Я. Зеленчук, І. Зеленчук

 

Поважні старожили Верховинської Гуцульщини розповідали нам про давню традицію щорічного ходіння на ярмарок  «за Гору». За часів влади Австро-Угорщини, вони ходили на великий ярмарк у місті Сиґоті на Мармарощині (що зараз належить сусідній Румунії). В  книзі Ст. Вінценза ми знаходимо цікавий опис кінної подорожі Фоки Максим’юка, через Чорногірський гірський хребет, на річний ярамарок у Сиґоті. «Фока був підлітком, коли почав ходити з батьком із Жєб’я, через Чорногору, на рокові єрмарки до Сиґоту Мармароського, щоб продавати бринзу.

У ті давні часи, єрмарки у далекому Сиґоті відбувалися двічі на рік. Літом, на святого Іллі та восени – на Покрову. Сама подорож на єрмарок (в обидва боки) тривала вісім днів. Фока Максим’юк із своїм батьком переважно вели до Сиґоту по двадцять коней, завантажених бербеницями з бринзою. На Чорногірський хребет йшли через Дземброню, попри Суху Сиглу.

А як заходили нижче від Чорногори у густі ліси, то кожен тримав зброю напоготові. Так доходили до сусіднього загірського села Луги, першого на угорському боці. А вже звідти, зручніше і безпечніше мандрували до Сиґоту. Там цікаві міські паничі з подивом оглядали розкішну постать Фоки, вивбираного так, ніби якийсь слов’янський князь із свити короля Атили. Дивувались так, ніби хтось із їх далеких предків, наживо з’явився перед ними».

Для нас є важливим сам історичний і економічний факт довготривалого існування дуже важливого торгового шляху, який проходив через Чорногірський хребет та з’єднував гуцульське село Жаб’є із великим ярмарковим містом Сиґот. Цей торговий шлях давав можливість місцевим полонинським господарям продавати на ярмарку в Сиґоті, вироблену бриндзу і сукно та купувати необхідні промислові й побутові товари.

В першу чергу вони приносили металеві знаряддя праці: сокири, пили, коси, свердла. Купували на цьому ярмарку дуже дорогі нитки із сухого золота і срібла, для прикрашання жіночих запасок і сардаків, та золоті і срібні «оґальони», для виготовлення чоловічих крисань і баршивок. 

Новини

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина VІІ. Задача спільної пошукової роботи із науково-дослідного визначення «Семи див селища Верховина». На завершення статті ми пропонуємо всім верховинцям, спільними зусиллями, виконати актуальну науково-дослідну роботу, тобто зробити своєрідну гуцульську інтелектуальну толоку. Творча ідея пропонованої науково-дослідної задачі полягає в тому, аби добре […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.          Частина VІ. Актуальні проблеми збережених та втрачених визначних пам’яток й меморіальних місць селища Верховина. На завершення додамо, що до Другої світової війни, на території Жаб’євщини були справді визначні пам’ятки історії і культури Гуцульщини: Жаб’євська церква Успіння Пресвятої Богородиці, Гуцульський театр у […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина V. Карпато-гуцульське селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини. Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського району полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовна культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи […]

  • Науково-дослідний відділ