Частина 13. Європейські подорожі гуцулів Чорногірських Карпат до італійського міста Венеції, на березі Середземного моря.

Автор: Я. Зеленчук, І. Зеленчук

Дуже цікавий історичний і географічний зміст має один опис, зроблений Ст. Вінцензом у творі «На високій полонині. Правда старовіку». Він розповідає про добровільну службу Фоки Максим’юка (Шумеєвого) при війську цісарської Австро-Угорщини, в славнозвісній Венеції. «За сімдесят років цісарських порядків військова служба здавалася тогочасним гірським людям Гуцульщини найбільшим нещастям. То була справжня неволя, було то велике приниження для ґаздівських синів. Одного разу, в родині Семена Зеленчука із Дземброні, допитливий Фока довідався, що у цісарському війську добровольці мають особливі мундири і що із ними поводяться гонорово.

Для того, аби повидіти далекого світа Італії, допитливий Фока Максим’юк із Ясенова Горішнього, таємно від батьків, дістався до Львова і зголосився у самому центрі губернії. То нічого, що він був одинак у батьків. Він сам, із власної волі, хоче служити ясновельможному австрійському цісареві. Але хоче служити у тому дивному італійському місті Венеції, що воно ціле розміщене на воді. Отак молодий гуцульський леґінь Фока, самотужки добрався із пастушої зимарки у Чорногорі – просто до приморської Венеції. Тільки згодом, на письмову вимогу свого батька Миколи Максим’юка, він повернувся до рідної хати-ґражди у Ясенові Горішньому. Дякувати Богу, історична подорож у далекі світи закінчилася добре. На старші роки, Фока мав про що розповідати цікавого своїм друзям».

З цієї книги ми довідуємось також, що Фока Максим’юк (Шумеїв) самостійно навчився грамоти в зайшлого «пана професора» у Жаб’ю. «У давні часи корінні гуцули думали, що небезпечно знати грамоту, й дуже з тим крилися. Тоді, у великій хаті-ґражді знаменитого гуцульського господаря Петра Юрука (Буліґи) у центрі Жєб’я, замешкав всезнаючий добродій – «пан професор». До того вченого чоловіка часто заходив молодий Фока. Він дивився на його книжки з великою повагою. Потім вийшло так, що за один рік, талановитий Фока навчився у пана професора таємничої «панської грамоти». Тут варто нагадати, що перед славним гуцулом Фокою, тільки один знатний мудрець Максим із Ївіря, у Бистриці під Чорногорою, знав читати книги і писати листи».

Новини

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина VІІ. Задача спільної пошукової роботи із науково-дослідного визначення «Семи див селища Верховина». На завершення статті ми пропонуємо всім верховинцям, спільними зусиллями, виконати актуальну науково-дослідну роботу, тобто зробити своєрідну гуцульську інтелектуальну толоку. Творча ідея пропонованої науково-дослідної задачі полягає в тому, аби добре […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.          Частина VІ. Актуальні проблеми збережених та втрачених визначних пам’яток й меморіальних місць селища Верховина. На завершення додамо, що до Другої світової війни, на території Жаб’євщини були справді визначні пам’ятки історії і культури Гуцульщини: Жаб’євська церква Успіння Пресвятої Богородиці, Гуцульський театр у […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина V. Карпато-гуцульське селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини. Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського району полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовна культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи […]

  • Науково-дослідний відділ