Частина 14. Як великий снігопад і мороз, в середині літа 1860 року, спричинив стихійну природно-екологічну катастрофу у високогір’ї Карпатських гір.

Автор: Я. Зеленчук, І. Зеленчук

Ст. Вінценз у своєму творі «На високій полонині. Правда старовіку» художньо зобразив досвід виживання та християнську взємодопомогу давніх гуцулів Карпатських гір. Людяність і гостинність та бажання допомогти своєму ближньому, були основними рисами характеру мудрого гуцула Фоки Максим’юка (Шумеєвого). Він казав, що без довготривалої людської самотності нема справжньої свободи. На його думку, в постійному міському скупченні численних житлових будинків та їх жителів, нема ані великої любові до людини, ані радості від людей. В місті чомусь людина важко доходить до того, ким вона є, та довго відшукує смисл свого життя.

Видатний гуцульський мудрець Фока Максим’юк, був заможним ґаздою на двох батькових гірських садибах в селі Ясенові Горішньому. Його простора нижня хата-ґражда, на Печіщу, та вишна хата-гражда, в урочищі Голиці, завжди були відкритими для всіх добрих людей. За давньою гуцульською традицією, добропорядні гірські ґазди, нікого не випускали із хати своїх гостей, заки їх не нагодували, погостили й, навіть, заночували. Бували випадки, що до гостинного Фоки у хату заходили різні мандровані люди, так звані «Світовани». Саме вони розповідали йому різні новини про найважливіші минулі події та особливі місця в Карпатських горах.

У своєму творі Ст. Вінценз пише про раптові великі снігопади і морози, які дуже рідко, але бували весною, влітку і восени на високогірній території Карпатських гір. Автор описує, що 1860 року, в середині літа, на території Жаб’євщини, раптом випав великий сніг і вдарили сильні морози. Вони повністю зморозили гуцулам всю картоплю в цвіту, буряки, капусту та кукурудзу. Внаслідок такого катастрофічного снігопаду, тієї осені не було ніякого урожаю й настала на Гуцульщині дуже важка, голодна зима і весна.

Тієї пам’ятної весни, пан-господар Фока Максим’юк (Шумеїв), глибоко стурбований нестачею у бідних односельчан необхідних продуктів харчування, запросив до своєї нижньої хати, у Ясенові Горішньому, на громадську раду найбагатших господарів Жаб’євського краю. На цій важливій раді було прийнято рішення про заходи порятунку голодаючого населення. При цьому сам Фока першим віддав заощаджені власні гроші, на закупівлю картоплі, кукурудзи і жита, для потребуючих людей. За його добрим прикладом, значні грошові пожертви, на порятунок знедолених людей, зробили й інші заможні господарі цього краю.

Ст. Вінценз так описав цю благородну християнську акцію: «Карпатська Верховина пережила не один тугий рік і перед цим часом, й пізніше. Одного разу прийшла голодна весна у Карпатські гори. Того року, у Великодну Неділю, Фока зібрав до своєї хати, на рятівне «Ґаздівське Віче» найбагатших господарів Жаб’я. Але під час цієї дуже потрібної ради, на жаль, виникла гостра суперечка про шляхи порятунку бідних односельчан від голоду. Тоді помирив усіх сам організатор громадської ради, пан-господар Фока. Він приніс з своєї комори важку бербеничьку, повну грошових монет. З розмаху поставив дорогу бербеничьку на великий стіл, аж той затріщав.

Після цього, Фока промовив до поважного товариства: «Нам треба людську свободу високо цінувати, а не тільки складені скарби у своїй коморі. Перш за все, треба душу свою в руки Божі класти. Оці запрблені гроші я даю на закупівлю збіжжя. Най до нас у гори не лізе неволя. Бо вона завжди лакома пхатися до людей, вслід за голодом». Тоді усі присутні господарі разом добре обмірковували, скільки потрібно збіжжя купити та як його розумно розділити. Вирішили негайно почати годувати голодних людей сиром, молоком і всім тими харчами, що кожен у своїй хаті має».

Таким чином, ми коротко відтворили опис історичного прикладу акції практичного християнства: самопорятунку місцевої громади, під час голодного, 1860 року. Тоді мудрий гуцул Фока Максим’юк (Шумеїв), подав особистий приклад щедрої грошової пожертви та добре організував заможних господарів Жаб’євщини на матеріальну допомогу знедоленим односельчанам.

Новини

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина VІІ. Задача спільної пошукової роботи із науково-дослідного визначення «Семи див селища Верховина». На завершення статті ми пропонуємо всім верховинцям, спільними зусиллями, виконати актуальну науково-дослідну роботу, тобто зробити своєрідну гуцульську інтелектуальну толоку. Творча ідея пропонованої науково-дослідної задачі полягає в тому, аби добре […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.          Частина VІ. Актуальні проблеми збережених та втрачених визначних пам’яток й меморіальних місць селища Верховина. На завершення додамо, що до Другої світової війни, на території Жаб’євщини були справді визначні пам’ятки історії і культури Гуцульщини: Жаб’євська церква Успіння Пресвятої Богородиці, Гуцульський театр у […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина V. Карпато-гуцульське селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини. Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського району полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовна культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи […]

  • Науково-дослідний відділ