Частина 2. Гуцульська традиція «Полонинського розлучіня худоби» та «Загасання живої ватри» на горі Чивчин.

Автор: Я. Зеленчук, І. Зеленчук

Нарешті я прийшов до підніжжя гори Чівчин. Тут почав я повільно підніматися стрімким полонинським плаєм вгору. Поступово, нога за ногою, підходив я під мою любиму полонину Мількова на Чівчині. Під час піднімання, видимий краєвид розширювався чимраз більше. За моїми плечима показалась знаменита Чорногора. Тут я вже чую рик худоби та голоси пастухів коло полонинської стаї. Сьогодні на полонинах Чівчина відбувається важлива господарська традиція «Полонинського розлучіня худоби». Пастухи збирають і формують людську маржину в далеку дорогу. Вони будуть згонити худобу гірськими плаями, із полонин до навколишніх гуцульських сіл над Черемошем. Всі вже готові до складного полонинського сходження, традиційного осіннього «кочування» із своєю маржиною.

Згідно старовіцької гуцульської традиції, «Жива ватра», яка ціле літо горіла у полонинській стаї, вважається священною. Тому ватаг і пастухи спочатку помолилися Богу, а живу полонинську ватерку не гасили водою. Вони довго чекали, доки Божя ватерка сама загасла. Крім того, за доброю народною традицією, ватаг залишив у стаї сухі дрова й сірники та добрий запас муки, крупів і солі. Двері у стаю вони не закрили на замок, аби подорожуючі горами люди, взимку могли вільно зайти й переночувати. А також, у разі крайньої необхідності, зголоднілі мандрівники змогли поживитися спеціально залишеними продуктами харчування.

Добре вилітувана худоба сумно рикала, не хотіла покидати свободу полонинського світа. Вона добре відчувала, що прийшов час осінньої розлуки. На переді череди корів гордо стояв бик-провідник, із великим колоколом на шиї. Він лиш чекав на розказ аби рушати в дорогу. Нарешті полонинський ватаг, протяжним звуком трембіти, дав дозвіл рушати в дорогу. В цей час, бик-провідник голосно задзвонив колоколом на шиї й рушив першим із полонини до села. Пастухи зайграли у свої фолєри тужної гуцульської мелодії. Всі разом, бовгарі із худобою, повільним кроком сходили в долину до Черемоша. Верхами Чивчинських гір, осінніми полонинами за нами стелилась туга, обнімала смереки та лилась у наші душі. Гуцульські флояри ніби голосили за літньою полониною. Так настає несказанна осіння туга сходження корів й овець із високих полонин у навколишні села.

На одному боці нам видно прекрасну Чорногору, що криється осінніми туманами. А на другому боці, за Черемошем, просто перед нами, видніються високі гуцульські полонини: Озірний, Масний Прислип, Копілаш і Штефулець. Вони вже покрились осінньою рудою фарбою. Помарніла весела зелень минулого літа.

Сходячи в долину, видимий краєвид чим раз стає вужчим. Верхи Чивчинських гір повільно тонуть десь вниз. Поступово обіймав нас, із усіх боків, старий смерековий праліс. Плай вів стрімко в долину, але худобі не страшно, вона звикла ходити такими дорогами. Через годину привітав нас Чорний Черемош своїм звичним шумом. Зійшовши на річку, ми мусимо знову підніматися стрімким плаєм вгору. Пастухи зупинили худобу на вузьких річкових берегах. Довго ми там не затрималися, а почали повільно підніматися, дуже стрімким та скалистим плаєм, на полонину Масний Прислип. Незабаром налетіли хмари й почало дощити.

Новини

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина VІІ. Задача спільної пошукової роботи із науково-дослідного визначення «Семи див селища Верховина». На завершення статті ми пропонуємо всім верховинцям, спільними зусиллями, виконати актуальну науково-дослідну роботу, тобто зробити своєрідну гуцульську інтелектуальну толоку. Творча ідея пропонованої науково-дослідної задачі полягає в тому, аби добре […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.          Частина VІ. Актуальні проблеми збережених та втрачених визначних пам’яток й меморіальних місць селища Верховина. На завершення додамо, що до Другої світової війни, на території Жаб’євщини були справді визначні пам’ятки історії і культури Гуцульщини: Жаб’євська церква Успіння Пресвятої Богородиці, Гуцульський театр у […]

  • Науково-дослідний відділ

Природно-ландшафтна та історико-культурна цінність гірських теренів Верховинського регіону Українських Карпат.

До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина. Частина V. Карпато-гуцульське селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини. Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського району полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовна культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи […]

  • Науково-дослідний відділ