Після оглядання навколишніх Карпатських гір, всі мандрівники, яких вела пані Ольга Франко, почали сходити вниз із Гомула, щоб плаєм зійти до Чорного Черемоша, а потім дорогою повернутися до Буркута. По дорозі вони повернули до іншої полонинської стаї, де були пастухи. Тут, у гуцульських вівчарів, пані Ольга із дітьми, уподобала і купила собі маленького волоського песика. Спочатку він котився по землі, як жива грудка землі, скугнів та лизав дітям руки. Дальше діти, цілу дорогу несли цього песика на своїх руках. Вони назвали свого песика «Буркусем», як добру згадку про перебування в Буркуті.
Стрімкий гірський плай, яким вони опускалися вниз, проходив іншою полониною, не далеко від густого смерекового пралісу. Тут раптом наймолодший синок Тарас сіпнув свою маму за рукав. Мамо! Мамо! Подивися, що то є! В його голосі бриніло високе здивування. Він показав рукою у сторону ближнього ліса. Туди поглянула мама і решта дітей. Всі мандрівники побачили, як краєм ліса, недалеко від них, та череди полонинської худоби, впевнено просувалася велика, темно-бура ведмедиця, а за нею бігли двоє ведмежат. Але в той момент, якісь подорожуючі люди, зовсім не цікавили ведмедицю. Її особливо приваблювало стадо худоби та отара овець, які паслися на тій полонині.
Варто додати, що всі три сини Івана Франка, були змалку привчені нікого і нічого не боятися. Тільки дочка Галя таки трохи заплакала. Під час тієї рідкісної зустрічі із ведмедицею та двома ведмежатами, мама застережливо сказала дітям: «Діти, не звертайте на ведмедицю уваги! Не зачіпайте малих ведмежат! Навіть не дивіться у той бік. Ведмедиця не до нас має діло. Давайте ми підемо звідси швидше вниз, щоб не заважати їм. Можливо вони хочуть перейти через потік, на другий бік».
Після цієї випадкової зустрічі із ведмедицею та ведмежатами, які рухалися краєм ліса, втомлені туристи дружньо приспішили ходу і незадовго зійшли до Чорного Черемоша. Всі діти поверталися горді і веселі. Вони обов’язково будуть розповідати своєму татові Іванові та близьким друзям, про рідкісну зустріч із правдивими ведмедями, в диких умовах у Чивчинських гір.
Таким чином, ми познайомили вас із нашим відтворенням пригодницького оповіданням-спогадом «На Чивчин!», яке написав видатний український письменник і вчений Тарас Франко. На завершення хочемо додати, що Верховинський район в Українських Карпатах, насправді є дуже цінним високогірним краєм всієї незалежної України. Але, на жаль, він й дальше залишається недостатньо дослідженим районом України.
На нашу думку, в творах видатних українських поетів і письменників, відомих дослідників Гуцульщини та у народній пам’яті корінних жителів цього краю, збереглося дуже багато цінних знань про його основні природно-екологічні феномени. Дальше назвемо тільки найцінніші природно-екологічні об’єкти і території Верховинського району, Івано-Франківської обл.: 350 високих гір, 80 просторих полонин, великі площі смерекових лісів та уцілілі залишки смерекових пралісів, 2 найбільші гірські річки, 60 великих високогірних потоків. Всю цю унікальну природну і екологічну спадщину Українських Карпат потрібно зберегти, відтворити та раціонально використати для успішної природно-заповідної роботи Національного природного парку «Верховинський» та екологічно ощадливого ведення гірського аграрного господарства України.
Таки чином, ми познайомили вас із нашим відтворенням оповідання Тараса Івановича Франка «На Чивчин!». Фактичною основою цього оповідання стали спогади сина Тараса Франка про його незабутню літню мандрівку із матір’ю Ольгою Федорівною Франко та двома старшими братами і сестрою, від села Буркут на гору Чивчин. Саме під час тієї мандрівки, вони там випадково зустріли ведмедицю із ведмежатами.
На завершення, хочемо виразити вдячність пані Наталії Тихолоз, директорці Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка та пані Ользі Чопик, за їхню допомогу в одержанні матеріалів із книги: Тарас Франко. Вибране: У 2-х томах. – Том 1 / Упор. Є. Баран, Н. Тихолоз. – Івано-Франківськ: Сеньків М. Я. , 2015. – 964 с.
