Одного разу, покинули вони свою рідну хату на Чівчині. Обидва Горюки пішли до Чорногори, а звідти опустилися на Руські Поліни. Майже ціле літо, не було їх на Чівчині. Аж, десь під осінь, вони показались на Копілаші, а звідти прийшли до своєї самотної хати. Але, на щастя, вернулися вони не самі. Разом із ними прийшла файна дівка-видданиця … Говорили старі люди, що вона була родом із Загір’я. Казали, що вона була донькою багатого ґазди, із загірського Соколова.
Молодій Маріці (так звали тоту красотну дівку) відразу сподобався моцний леґінь із далекого Чівчина. Склалося так, що її гоноровий дєдя, ніяк не хотів, видавати свою рідну дочку заміж, за якогось незнайомого леґіня. Не хотів пустити свою доньку в далекі та незвідані Чивчинські гори. Тому Вовчюк ціле літо таємно зустрічався із уподобаною Марікою у її рідному Соколові. Всесильне взаємне кохання таки взяло верьх над молодою парою і відважна Маріка вирішила лишити рідних батьків і свою хату тай податися на далекий Чівчині.
Файна і статна була молода Маріка. Білолиця і рум’яна була. Ростом майже рівнялася із Вовчюком. Зразу дуже банувала за батьками та своїм рідним Соколовом. Але поволі красна Вовчючька звикла до укладу життя свого чьоловіка та його великої хати на Чівчині. Почала вечорами більше розказувати про себе і свою родину. Навіть бувало, що вона файно співала улюблені гуцульські співанки, яких навчилася у Соколові. Тоді дуже весело ставало у їхній сім’ї. Навіть ватерка ясніше горіла в куті великої хати. Щиро радів за свого сина і невістку щасливий Горюк. Молодий Вовчюк всюди допомогав своїй коханій жинці у роботі. Вечорами він грав на денцівці, а його жинка співанки співала…
Непомітно минув перший рік, як Маріка із Вовчюком, жили разом у своїй просторій хаті на Чівчині. Із Великої Божої ласки, прийшла довгожданна пора і однієї весняної днини, «злігла» молода Маріка. Дєкувати Господу Богу, скоро і легко «злігла» молодиця… Вона народила на світ свого першого синочька. Але, як ведеться у щасливих гуцульських родинах, за першою дитиною найшласи друга, а за там і трета… На велике щастя, все здровенькі сини і дочки родилися. Так виглідало, єк би у молодої Вовчючьки, чарівний мішок із дітьми роз’їзавси… Що рік – то нова дитина була … Годна Маріка Вовчючька, за двадцять років спільного життя, народила двадцять і одну дитину. Бог дав їм рідкісну багатодітність: одинадцять синів і десять доньок!
За безмірною Божою благодаттю та завдяки щедрим природним дарам Чивчина, всі їхні сини і доньки були здорові і рослі. Кріпкі були сини, як молоді кедри у лісі. Повні життя і сили були. Росли відважні, нічого і нікого не бояться. Старий Горюк не міг натішитися своїми здоровими і слушними внуками. Багато ходив із хлопцями по Чивчинських полонинах і лісах. Вчив їх господарського збиральництва, мисливства і рибальства. Усього, що знав і умів, навчив старий Горюк своїх любимих внуків. А уміятна Вовчучька навчіла своїх доньок у хаті та коло хати господарювати і власною працею виживати. Она мудро навчіла їх самим давати собі раду, у цих далеких та високих Чивчинських горах.
