Цікавим є опис Ст. Вінцензом активної участі Фоки Максим’юка (Шумеєвого) у довгожданному відродженні стародавнього християнського обряду «Гуцульської Коляди» у своєму рідному Жаб’євському краї. «Щоб воскресити улюблену гуцульську коляду, письменний Фока видобував, звідки міг, старі коляди і пісні. Навідувався й до старого дяка Кропивницького у Криворівні, який допомагав всім колядникам.
Старші люди вітали відроджену гуцульську коляду, зі сльозами на очах. Найбільша радість наставала тоді, коли під вікнами сільських дерев’яних хат, у світлах виднілося черлене вбрання колядників, чути було як весело зайграли скрипки і трембіти та голосно задзвенів дзвіночок керівника гуцульської коляди, якого поважно називають «Березою». Згідно давніх вірувань гуцулів, «Береза» – це дуже витривале й живуче дерево, тобто дерево – першопроходець всіх лісів у Карпатських горах.
Під час християнського обряду колядування, колядницький «Береза», пан-господар Фока, був пишно убраний. Весь у блискучій міді, з двома пістолетами та чотирьма порохівницями. Він, то дзвенів дзвіночком, то керував плєсом, то співав коляди. Колядницький «Береза» виділяв у коляді не тільки кожну строфу, а навіть кожне слово. Вимовляв виразно і дивився в очі кожному коляднику. Колядники після кожного рядка, всі повторювали хором: «Радуйся, земле, Син Божий народився, радуйся!». Потім вони раптово зупинялися. З піснею на устах Фока розпочинав особливий гуцульський християнський обряд – колядницький данець, що називається «Плєс».
Для нас дуже важливим є філософський висновок Ст. Вінценза про велику радісність і щиру доброзичливість відродженого християнського обряду гуцульської коляди, яка є співаною молитвою до Господа Бога, що гармонізує та зцілює дух, душу і тіло людей.
Гірські люди Чорногори здавна мудро вважають, що смуток – це поганство або навіть диявольська спокуса. Натомість рідне християнство – це радість вільна, це доброзичливість приязна. Тому тільки у наших Карпатських горах найкраще збереглися давні колядницькі співанки та плєси. Зберігся весь обряд гуцульської коляди, такий радісний, що аж до неба підскакує і тому правильно називається християнським.
Від самого початку Різдва Христового ходять горами, від хати до хати, гуцульські пастухи-колядники та промовляють: «Сонечко Святе, Лице Господнє, Ви є ґазда світовий, ватаг досконалий, а нас терпите віддавна й дальше. З темряви виведіть і захистіть нас. Слава Вам. Амінь».
