Так добре склалося, що за багато років розійшлися всі брати і сестри Вовчюки, по навколишніх верьхах Чивчина. Кожний із тих леґінів, знайшов собі любу жінку і зробилися добрими ґаздами. А вродливі гуцулки повиходили заміж за молодих чоловіків й стали порядними ґаздинями. Вони переважно поселялися там, де їм було краще і зручніше жити. Довелося їм, великими залізними сокирами, вирубували смерекові та букові ліси, вогнем випалювали сучі і важко корчували численні пні. Десятками років вони вироб’єли трав’єні царинки і пашисті толоки. У створених селах будували прекрасні дерев’яні церкви, на вироблених ґрунтах, клали добротні смерекові хати із міцними брамами, великі стайні й широкі обороги та полонинські зимарьки. На високих полонинах Карпат, вони щоліта випасали свої улюблені вівці, корови, воли та коні. Із віками народилися численні нащадки того чивчинського племені славних гуцульських хлопців і дівчат. Були це люди розумні, красиві, здорові, працьовиті й відважні. Ніхто не смів їх ображати, погане слово їм сказати.
У високих Карпатах, навколо священної Чорногори, жили і господарювали стародавні гуцульські роди і племена. Вони дуже і дуже давно зайшли суда, в безлюдні гірські терени, із далекого пониззя Дунаю і Дністра. Через багато століть, із щедрої Божої Ласки, велике чивчинське плем’я гуцулів, поступово розсіялося численними верхами Карпатських гір. Сталося так, що вони розселилися із Чівчина по навколишніх верьхах Чорногори. Було це знамените чивчинське плем’я гуцулів – рослих, відважних і гордих українських людей. Вони завжди були готові стати до оборони своєї людської гідності, честі і совісті. Волю і свободу свого рідного Гуцульського краю острими бартками боронити. А чужих зайдів загребущих, із своїх рідних Карпатських гір геть гнати…».
Отак, мудрий Танасій Уршеджук (Танасенько) із Їльців, довго повістував своїм гостям із Жєб’я, славну легенду про вовче походження одного стародавного чівчинського племені гуцулів у Карпатських горах. Його віщі слова розвівав горами літний полонинський вітер. Слова цієї славної легенди, збереглися тільки у пам’яті давніх пастухів Жаб’євщини. Цікаве повістування гуцульських пастухів записав на папері пан-господар Бендзар із Шибеного.
Не малі роки, а сотні років, вже минули у цих благодатних Карпатах. Важкою ручною працею стародавніх гуцульських родів і племен були обжиті й облаштовані прекрасні гірські схили високої Чорногори, просторої межирічної Гриняви та далекої Білогори – Чівчина. Наші благодатні Українські Карпати, споконвіку міцно стояли, стоять й, за Божу Волю, вічно будуть стояти під високими українськими небесами, на цій родючій українській землі, у незалежній державі Україна.
Таким чином, ми детально познайомили вас із рідкісною гуцульською легендою про вовче походження одного чивчинського племені гуцулів. Легенда розповідає, що воно славилося великою працьовитістю й витривалістю та першим почало господарювати в дрімучих смерекових пралісах, на просторих полонинах Чивчинських гір в Українських Карпатах. Запропоноване природознавче відтворення цієї легенди було створено на основі вибраних літературних матеріалів повісті «Вовче плем’я», поміщеної в книзі відомого українського письменника та дослідника Гуцульщини Михайла Ломацького «Верховино, світку ти наш. Нариси з Гуцульщини».
