Дальше ми хочемо пояснити, як ми розуміємо, документально записану, назву заселеного терену «Жєб’я Полєна». З точки зору фізичної географії Українських Карпат, вздовж низинної території селища Верховина, розташовані чотири великі заплавні луги, по обидва береги річки Чорний Черемош. На нашу думку, першими були заселені гуцулами сухі гірські схили (обочі), що розташовані поблизу прирічкової рівнини із первісною гуцульською назвою «Жєб’я Полєна». Вона складалася із трьох великих заплавних лугів, що мали традиційну гуцульську назву: Вишні, Середні і Нижні Багни. Всі вони, здавна були й залишилися, цінними водно-болотними угіддями селища Верховина. Додатково варто окремо виділити, найбільше за площею, надзвичайно цінне водно-болотне угіддя, яке має автентичну гуцульську назву Флисивки. Урочище Флисивки розташоване на широкій рівнинній території, між селищем Верховина та селом Їльці. Ми припускаємо, що назва «Флисивки» може походити від німецького слова «флюссе», що означає – «річка».
З історії природи Гуцульського регіону Українських Карпат відомо, що в 600 років тому, рівень річкового русла Чорного Черемошу був набагато вищим, за його сучасний рівень. Тому, в далекому минулому, водний режим рівнинних теренів села Жаб’є був зовсім іншими. В давнину, всі названі водно-болотні угіддя: Флисивки і всі три Багни, були покриті поверхневими та чистими підземними водами. З точки зору природознавства, вони були найбільш сприятливим природним оселищем для різних видів жаб (жаба трав’яна, жаба прудка, жаба гостроморда) та інших водоплавних диких птахів.
Під час проведення етнографічних науково-дослідних експедицій на Верховинщині, ми записали усні розповіді місцевих старожилів, котрі згадували одне феноменальне весняне сезонне явище «Нересту жаб», що відбувалося поблизу присілків Флисивки і Багни. Вони розповідали, що кожної весни, місцевим візникам приходилось зупиняти свої двокінні вози, щоб гілками із дерев, проганяти із дороги сотні різних жаб. Бо тільки таким чином, можна було нормально проїхати по возовій дорозі, яка проходила поблизу Багний і Флисивок. Тут варто нагадати, що стародавні гуцули-сонцепоклонники Східних Карпатських гір, традиційно вважали звичайні зелені жаби священними створіннями, сакральними символами високого виживання і найбільшої плодючості в тваринному світі.
Коли весною, гуцульські візники прибували до тих чотирьох багнистих присілків села Жаб’я, то часом бачили, що вся дорога була покрита звичайними жабами. Тисячі жаб, за природним інстинктом продовження роду, здійснювали весняну міграцію на цих водно-болотних угіддях. Наші далекі предки, будучи великими природолюбами, не могли своїми кіньми і возами, вбивати на дорозі беззахисних жаб, а обережно проганяли їх із дороги.
Виходячи із природно-ландшафтних та історико-культурних особливостей гірської місцевості селища Верховина, ми хочемо висловити своє особисте припущення, що великі предковічні «Прабагни» на Флисивках та трьох сусідніх Багнах, були своєрідним «Царством Жаб». Цілком ймовірно, що саме «Багнисті поляни, які були великими оселищами різноманітних жаб» й дала першу автентичну гуцульську назву всьому населеному пункту: «Жєб’я Полєна», або «Поєна Жєб’я». Потім довга назва «Жєб’я Полєна» поступово трансформувалася в коротку назву із одного слова – «Жєб’ї». Подібним чином, склалося так, що село «Красний Луг», або «Луг Красний», одержало коротку назву – «Красник». Тут варто додати, що традиційно, на теренах Верховинщини зустрічаються назви гірських урочищ, які походять від назв диких тварин: «Медвежєк», «Оленивки» і «Вовчінец».
