Дальше у повісті «Танасенько» гарно описано феномен загальновідомої гуцульської гостинності господаря Танасія Уршеги. «Прошу тебе любий Фоко, спробувати мої гуцульські харчі та напитки. Вони не одному додали здоров’я. Я над нашими молочними харчами мудрую останні тридціть років. А в моїй запашний настоянці розумно поєднано різні меди та лікувальне зілля й коріння. Оцися велика кафлева пічь добре грії усю мою хату. На ній навіть троє людий вільно можут спати. Цися пічь є моїм найкрашшим лікарем.
Сеї ночі, ти Фоко – мий поважний гість, будеш ночувати у моїй хаті, на ций великій теплій печі. Там міні так добре спитси, єк у полонинській стаї на Чівчині. Абес добре обдививси, там на тих кафлях правдиво показано наше тверде гірське життя. Там є намальовані мої любимі коровки-годувальниці. А перед ними простяглася моя зелена полонина на Чівчині. Добре видко єк наші коровки йдуть на полонину, за ними слідують гуцульські бовгарі із трембітами, а позаду біжуть кудлаті волоські пси. На других кафлях, дуже тішить мене файна кольорова картина нашого старовіцкого гуцульського весілля на конях. Там є намальована весільна княгиня, файно вивбирана по-гуцульськи. Княгиня гордо сидить на міцному буланому коні. А весільний вінок на її голові, так яскраво блишшітси на Божому Сонечьку, як золота корона справжньої княгині Черленої Русі!
Для нас важливим є те, що Станіслав Вінценз детально описує як мудрий пан-господар Танасенько нерадо зустрів послів від Фоки, які запрошували його брати участь у святі сплаву Чорним Черемошем першої дараби із урочища Рабинця, поблизу Буркута. Тоді він твердо висловив свої пророчі застереження, що вирубування смерекових пралісів Рабинця і Попадінця в майбутньому спирчинять катастрофічні повені на Чорному Черемоші та нанесуть велику шкоду всьому полонинському господарству Гуцульських Карпат.
«Кілька поважних бутинарів із Рабинця відкрили дерев’яну браму в ґражду Танасенька, пройшли широке подвір’я і зайшли у хату. Вони застали господаря хати у товаристві славного гуцульського музиканта Івана Курилюка (Ґавиця). Стариший бутинарь ґречно запросив Танасія Уршегу на сплав Чорною Рікою першої дараби із Рабинця: «Батьку наш, Танасеньку, славний і любий! Фока Шумеїв, наш керівник і ми всі, цілий бутин, запрошуємо вас на свято першого сплаву дараб. Ми рушєїмо з дарабами на Юрії. Зробіть нам честь, разом із священником Андрієм Бурачинським із Криворівні, прийдіть до нас у Рабинец».
У відповідь на таке поважне запрошення, Танасій Уршега відразу сказав, шо він нізащо не прийде до них на їх свято. Сердитий господар почав гнівно сваритися: «Мене ніхто не обдурить! Через велике винищування споконвічних лісів на землі був страшний Світовий Потоп. Боже борони від такого, але коли ми будемо нищити свої рідні смерекові праліси, то й у нас може бути великий потоп. Так ми самі собі, на свої голови, великі повені прикєгнемо. Будете видіти, шо за знищені священні праліси прийде у наш край велика біда, кєжка покута.
Ви мене питаєте, ика користь від наших смерекових пралісів. А я вас запитаю, ика вам користь із ваших дідів, прадідів і прапрадідів? Ви шо продасте їхні кістки на базарі у Косові? Всі рубачі пралісів дистанут заслужене покарання за свій гріх. Ви всі однаково злодії і всі однаково винні … Боже заступи від такого, але за цисі бутини у смерекових пралісах на вас впаде прокляття, а на ваших дітей прийде неваля. Потім дійде до того, шо нерозумні гуцули, за великі гроші, будуть покірно служити чужим зайдам-підпанкам, а не будуть вільними полонинськими господарями на своїй рідній землі Гуцульщини.
Я вам нагадаю, шо наш праведний старець Максим з-під Ївіря у Бистрици, ще давно застерігав всіх від вирубування священних «Божих Лісів». Він казав, що вирубування пралісів дасть дуже великі гроші. А тоти великі гроші скоро приведуть до ненависті та суперечок між людьми. До недружного гуцульського народу згодом прийде біда і неволя …
За ласкою Божою, за старовіцкою правдою, мудре гуцульське життя і ґаздивка, у цих високих Чорнограх, здавна тримаїтси на багатстві лісів і полонин та повноводних річках і потоках. Господь Бог поклав до наших ніг усі свої смерекові ліси, маннисті трави й чисті води. Ми кождого літа випасаємо наші коровки, воли, коні і вівці на високих трав’янистих полонинах. Маємо різноманітні дикі звірі в лісах, риби у воді й птахи у повітрі. Але нам всім це наше природне багатство треба старанно оберігати та розумно користуватися. Бог дав нам наші рідні Карпатські Верьхи для чесного і розумного господарювання. За все це багатство траба постійно дєкувати Богу.
Я знаю, що ви зачєли вирубувати споконвічні смерекові ліси у тих наших Горішшях. Ви навіть не залишили прекрасні п’ятсотлітні їлиці-башти та двохсотлітні буки-великани. Це стане великою бідою для наших Верьхів. Такий дурний бутин дуже ослабив нормальне життя нашої Чорної Ріки, навколишніх лісів і полонин. Ви шо хочіте світ пережити? Хочіте світ перевернути? У вас нічого не вийде! Гуцульська правда старовіку споконвіків була, є і буде завжди! Най нас всіх Бог Світий боронить від таких гріховних бутинів у смерекових пралісах!».
