Частина ІV. Задача спільних наукових пошуків визначних етноландшафтиних та історико-культурних цінностей селища Верховина.
Із історії Гуцульщини, документально відомо, що перша письмова згадка про село Жаб’є датується 1424 роком, але цілком розуміло, що засновано воно було набагато раніше. Саме в ті далекі часи, в карпатському селі Жаб’є, у цетрі найбільшої – Бречниківської річкової заплави Чорного Черемошу, мабуть на місці стародавнього дохристиянського Святилища, 1675 року (350 років тому), було збудувало першу дерев’яну однокупольну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Дослідники Гуцульщини пишуть, що пізніше, були збудовані ще дві більші церкви, на тому самому місці.
Відомо також, протягом півтора століття, село Жаб’є було найбільшим населеним пунктом Австро-Угорської монархії у Європі. Із історії України відомо, що Гуцульський етнографічний регіон Карпатських гір, тривалий період перебував під різними іноземними державами. На жаль, за цей історичний період було втрачено унікальну споруду гуцульської дерев’яної церкви Успіння Пресвятої Богородиці в центрі села Жаб’є та багато гуцульських хат-ґражд, які мали велику історико-культурну цінність для всієї України.
У селищі Верховина, на даний час, збереглися кілька найдавніших будівель, які можуть вважатися цінними пам’ятками історії і культури Гуцульщини. Справжньою окрасою селища Верховини стала новозбудована дерев’яна споруда церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Крім того велику духовно-культурну цінність має збережений будинок священичої Плебанії, місцеве кладовище та меморіальне місце, на якому стояв будинок попереднього собору, який був спалений під час лихоліття Другої світової війни.
Із точки зору історії і культури, цінними давніми спорудами, що збереглися у селищі Верховина, є будинок Верховинської територіальної лікарні, де раніше кілька років успішно діяла Рільнича школа в Жаб’ю, а також будинок Верховинської школи мистецтв, де спочатку працювала приватна лікувальна установа відомого польського лікаря пана Серватського. В цьому контексті, доречно нагадати, що мудрі столітні гуцули Верховинщини, так говорили про історичні зміни різних влад на нашій землі: «Народ у своєму краї – це кам’яний мур, а кожна влада у нему – це папірі на мурі. Але папірі на мурі добре тримаїтси лиш до першого великого вітру…».
В результаті природознавчих експедиційних досліджень Гуцульського етнографічного регіону України, можна зробити важливі етносоціальні висновки. Завдяки великій працьовитості й любові гуцулів до свого рідного Гуцульського краю, значній географічній віддаленості, дорожно-транспортній важкодоступності та гірській ізольованості, на Верховинщині найкраще збереглися, визначні етноландшафтні пам’ятки Гуцульського регіону Українських Карпат.
Весь Верховинський район, з точки зору фізичної географії, є найбільш високогірним районом України. Тому варто, в першу чергу, звертати основну увагу на його значну цінність гірських сільськогосподарських та лісогосподарських ландшафтів Верховинщини для всієї України. Високогірна специфіка гірських етнічних ландшафтів Українських Карпат у цього району є його характерною особливістю, що суттєво впливає на всі сфери повсякденного життя, побуту і господарської діяльності його місцевого населення.
Відрадно відзначити, що за багато попередніх століть, корінне населення Жаб’євщини, добре зберегло сільськогосподарські та лісогосподарські ландшафти Гуцульських Карпат. Всі попередні покоління верховинських гуцулів, своєю дуже важкою ручною працею, протягом багатьох століть, витворили специфічну, розсіяну на гірських присілках (гуцульською говіркою – «у Верьхах»), форму поселення. Вони зберегли також, дуже цінну традиційну культуру полонинського пастушого господарства, виробництва органічної м’ясо-молочної харчової продукції, гірського лісового господарства, гірського дерев’яного будівництва та деревообробки. Велику цінність мають домашні ручні вироби гуцульських народних ремесел і промислів, твори гуцульського прикладного і декоративного мистецтва та християнські духовні звичаї, обряди і традиції Гуцульщини.
За часів розбудови незалежності України, всі горяни, вперше в історії Українських Карпат, домоглися одержання державного статусу – жителів гірських населених пунктів України. Таким чином, високогірність й багатогірність Верховинщини була справедливо відображена в діючому Законі України «Закон про статус гірських населених пунктів в Україні», згідно якого, всі його населені пункти мають особливий статус гірських.
