Частина V. Селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини. «Верховина – Почесна народна столиця Гуцульщини».
Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського р-ну полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та гірському господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовно-культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи українців, що живуть і працюють в Гуцульському регіоні Українських Карпатах. Збережений автентичний гірський спосіб життя більшості гуцулів Верховинщини, характеризується конкретними гірськими особливостями: проживанням верховинців у дерев’яних житлових будинках, побудованих віддалено один від одного, на різних гірських схилах, висотою: від 500 до 1500 м н. р. м.; веденням традиційного відгінного літнього полонинського господарства; веденням промислового гірського лісового господарства; гірським дерев’яним будівництвом і деревообробкою; заняттям гуцульськими художніми промислами і ремеслами.
На Верховищині найбільше збереглося старих дерев’яних житлових будинків, споруджених в гуцульському архітектурному стилі. Більшість верховинців, на великі християнські свята та весілля, традиційно одягають автентичне гуцульське вбрання. Вони старанно зберігають і розвивають стародавні звичаї, обряди і традиції Гуцульщини.
Таким чином, Верховинщина здавна була, і залишається й тепер, самобутнім історико-етнографічним ядром, не тільки Галицької, а й всієї Гуцульщини, своєрідною «Почесною народною столицею Гуцульщини». В цьому контексті, варто згадати два мудрі вислови про давнє село Жаб’є на Гуцульщині. Видатний український дослідник Гуцульщини, отець Софрон Витвицький (1819-1879), у своїй першоджерельній книзі «Історичний нарис про Гуцулів», 1863 року, писав про давнє Жаб’є – некороновану столицю Гуцульщини таке: «Без зайвого пієтету, столицею гуцулів можна назвати Жаб’є». Пізніше, 1884 року, геніальний український поет і письменник Іван Франко (1856-1916), написав знамениті слова про гуцульське село Жаб’є, які пізніше стали своєрідною візиткою Верховинщини: «Ось і Жаб’є – Гуцульська столиця! Нема, мовляють, села понад Жаб’є і більшого лиха шукати дарма …». А класична історична монографія Володимира Шухевича «Гуцульщина» документально зафіксувала тогочасний рівень матеріальної та духовної культури всієї Жаб’євської Гуцульщини.
