Дослідницькі мандрівки швейцарського письменника Ганса Цбіндена, влітку 1932 року, високогірними теренами Гуцульського регіону Українських Карпат.
Із історії Гуцульщини відомо, що видатний швейцарський письменник і мандрівник Ганс Цбінден (1893-1971), влітку 1932 року, подорожував теренами Українських Карпат. Він проводив експедиційні дослідження пам’яток природи найвищих гір і полонин Чорногірського гірського масиву та традиційну культурну і мистецьку спадщину Гуцульщини. Того літа, швейцарський дослідник побував у кількох історичних селах Верховинського регіону Українських Карпат: Жаб’ю, Криворівні та Бистриці. Під час проведення пізнавальних подорожей, Ганс Цбінден неодноразово зустрічався й тісно спілкувався із видатним польсько-українським письменником Станіславом Вінцензом, у селі Бистрець, (проживав на його віллі в Скарбах). Крім того, він також зустрічався із видатним українсько-гуцульським письменником, війтом села Жаб’є, Петром Шекериком (Дониковим). Дослідник відвідав його високогірну садибу і дерев’яну хату-ґражду на присілку Синиці.
Для нашого природознавчого дослідження високогірної території Національного природного парку «Верховинський» та всього терену Верховинщини, дуже важливо, що Ганс Цбінден, 1933 року, опублікував свої документальні описи Гуцульського регіону Українських Карпат. В результаті експедиційних комплексних досліджень Карпатських гір і людей нашого Гуцульського краю письменником Гансом Цбінденом, у Швейцарії вийшла його збірка коротких нарисів, під загальною назвою «Мандрівка по Гуцульських Карпатах». Варто зауважити, що автор висловив цікаве наукове припущення-гіпотезу, що можливо гуцули походять від стародавніх даків (траків), що вже у часи давніх греків, заселяли Карпатські гори.
В незалежній Україні збірка була опублікована тільки через 60 років, у Львові, в книзі: «Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо; Худож. В. В. Ковальчук. – Львів: Каменяр, 1993. – 279 с.» Із часу подорожей Ганса Цбіндена гірськими теренами Гуцульського регіону Українських Карпат, вже минуло 90 років, але мудрі думки видатного швейцарського письменника і дослідника, про велику цінність й необхідність збереження, високогірної природи і екології Українських Карпат та традиційної культури і мистецтва Гуцульщини, для України, Європи і світу, залишаються актуальними для сучасного населення Верховинщини.
Дальше ми ознайомимо вас із документальними описами тогочасного стану природи і екології Верховинського регіону Українських Карпат та минулою історією і культурою Гуцульського регіону України, які були написані Гансом Цбінденом, в його збірнику нарисів «Мандрівка по Гуцульських Карпатах».
Частина 3. «В ГУЦУЛЬСЬКІЙ ХАТІ»
У гуцульському селі Жаб’є, нас ввічливо запрошують господарі зайти в хату. Згодом вони вгощають нас молоком, бриндзою і хлібом із кукурудзяного борошна та картоплі – своєю головною їдою. Взагалі гуцули відомі, як дуже гостинний народ Карпатських гір.
Більшість гуцульських хат складається із трьох приміщень, які розташовані в один ряд: жила кімната – коридор (хороми) – святкова кімната (ті’хата). В жилій кімнаті стоїть побілена глиняна піч, що займає її четверту частину. На гуцульській печі, в першу чергу, малі діти мають зручну теплу лежанку, свій потайний хатній закуток. Біля печі, під стіною, стоїть широку дерев’яне ліжко. Між піччю і ліжком (над запічьком) висить дерев’яна дитяча колиска, яка прикріплена до стелі. Вздовж передньої та бокової стіни, стоять широкі дерев’яні лавиці, що можуть служити як окремі ліжка. Гуцульські ґаздині застеляють хатні лавиці товстими різнобарвними вовняними ліжниками.
Бокова стіна навпроти дверей – це своєрідний «Хатний Іконостас». Тут розміщені образи християнських святих, деякі із них, мальовані на склі. На полицях, вздовж стін, стоїть різноманітний дерев’яний і глиняний хатний посуд.
В кімнатах і хоромах, прекрасно виглядають чистенькі дерев’яні стіни, із жовто-золотим відблиском. Хатні стінні протеси – це переділені вздовж, довгі смерекові колоди. Вони створюють всередині хати гладку, немов гембльовану, щільно збиту поверхню. Наразі ніхто й не пізнав би, що це звичайна майстерська робота тесляра. Всі протеси були рівненько обтесані спеціальною теслярською сокирою (банєнкою).
На лавиці стоїть куделя із овечою вовною і веретеном, яким прядуть нитки. Гуцулки вручну прядуть вовняні нитки, а на ткацьких верстатах тчуть ліжники та килими. У численні християнські та дохристиянські святкові дні, гуцули займаються різьбленням на дереві. Вони виготовляють красиві дерев’яні сідла на коні, топірці, палиці, шкатулки. Все це гуцульські майстри виконують із справжнім індивідуальним мистецьким смаком.
Виходячи із хати, в супроводі гостинних господарів, чуємо здалеку голос сопілки. Це мабуть якийсь місцевий пастух грає на свою пастушу сопілку, яка є улюбленим музичним інструментом гуцулів Верховинщини.
