Дослідницькі мандрівки швейцарського письменника Ганса Цбіндена, влітку 1932 року, високогірними теренами Гуцульського регіону Українських Карпат.
Із історії Гуцульщини відомо, що видатний швейцарський письменник і мандрівник Ганс Цбінден (1893-1971), влітку 1932 року, подорожував теренами Українських Карпат. Він проводив експедиційні дослідження пам’яток природи найвищих гір і полонин Чорногірського гірського масиву та традиційну культурну і мистецьку спадщину Гуцульщини. Того літа, швейцарський дослідник побував у кількох історичних селах Верховинського регіону Українських Карпат: Жаб’ю, Криворівні та Бистриці.
Під час проведення пізнавальних подорожей, Ганс Цбінден неодноразово зустрічався й тісно спілкувався із видатним польсько-українським письменником Станіславом Вінцензом, у селі Бистрець, (проживав на його віллі в Скарбах). Крім того, він також зустрічався із видатним українсько-гуцульським письменником, війтом села Жаб’є, Петром Шекериком (Дониковим). Дослідник відвідав його високогірну садибу і дерев’яну хату-ґражду на присілку Синиці.
Для нашого природознавчого дослідження високогірної території Національного природного парку «Верховинський» та всього терену Верховинщини, дуже важливо, що Ганс Цбінден, 1933 року, опублікував свої документальні описи Гуцульського регіону Українських Карпат. В результаті експедиційних комплексних досліджень Карпатських гір і людей нашого Гуцульського краю письменником Гансом Цбінденом, у Швейцарії вийшла його збірка коротких нарисів, під загальною назвою «Мандрівка по Гуцульських Карпатах». Варто зауважити, що автор висловив цікаве наукове припущення-гіпотезу, що можливо гуцули походять від стародавніх даків (траків), що вже у часи давніх греків, заселяли Карпатські гори.
В незалежній Україні збірка була опублікована тільки через 60 років, у Львові, в книзі: «Подорожі в Українські Карпати: Збірник / Упоряд. і вступна стаття. М. А. Вальо; Худож. В. В. Ковальчук. – Львів: Каменяр, 1993. – 279 с.» Із часу подорожей Ганса Цбіндена гірськими теренами Гуцульського регіону Українських Карпат, вже минуло 90 років, але мудрі думки видатного швейцарського письменника і дослідника, про велику цінність й необхідність збереження, високогірної природи і екології Українських Карпат та традиційної культури і мистецтва Гуцульщини, для України, Європи і світу, залишаються актуальними для сучасного населення Верховинщини.
Дальше ми ознайомимо вас із документальними описами тогочасного стану природи і екології Верховинського регіону Українських Карпат та минулою історією і культурою Гуцульського регіону України, які були написані Гансом Цбінденом, в його збірнику нарисів «Мандрівка по Гуцульських Карпатах».
Частина 5. «ГОСТИНА У ПЕТРА ШЕКЕРИКА (ДОНИКОВОГО)»
В давнину, гірське село Жаб’є було найбільшим селом на Гуцульщині. Воно розкинулось на кілька десятків кілометрів, на північно-східному масиві Чорногори, в басейні річки Черемош. В цьому самобутньому гуцульському селі, на присілку Синиці, знаходиться садиба Петра Шекерика (Доникового). Він здобув добру освіту й успішно працює війтом села Жаб’є. Варто особливо відзначити, що він є дуже талановитою особистістю, видатним гуцульським письменником-новелістом, невтомним збирачем давніх народних переказів про стародавні традиції та опришків Олекси Довбуша.
Хата-ґражда Петра Шекерика (Доникового), знаходиться поблизу гірського хребта Синиці, про який складено кілька стародавніх легенд. Його хата являє собою своєрідний панський дерев’яний дворець – комплекс житлових і господарських будинків, що нагадують міцну дерев’яну фортецю.
Із середньої частини цього будинку, що має форму традиційної гуцульської хати, ведуть два бічні крила до переду. Вони назовні творять закінчену архітектурну цілість. Дерев’яний дах головного будинку охоплює прибудови, наче міцними охоронними крилами. Таким чином, складається враження збірної сили і суцільності ґражди. Простір між головним будинком і двома крилами спереду, закритий високою загородою (частоколом).
По середині всієї загороди збудовані великі подвійні ворота-брама, що накрита широким охоронним дашком. Споруда стоїть на схилі гори, як міцна дерев’яна фортеця. Ні одне вікно ґражди не виходить назовні. Це цінна старовіцка дерев’яна хата-гражда – своєрідний гуцульський дворець, що зберігся до наших днів. У давнину, в таких хатах-ґраждах жили й господарювали та надійно ховалися гуцули-пастухи від природних стихійних негод, нападу диких звірів та можливих розбійників і злодіїв.
Можна припустити, що перші гуцули-кочівники спочатку поселилися на трав’янистих високих праполонинах Гуцульських Карпат. Тут повсюдно видно, на гірських схилах специфічні зигзагоподібні дерев’яні огорожі, які гуцули називають «вориновими плотами».
Сам Петро Шекерик (Доників) змалку навчився читати і писати та самотужки продовжив свою освіту. Він детально записав давні гуцульські народні перекази і оповідання у своєму рідному селі Голови, а також в Жаб’ю, Красноїллі, Ясенові Горішному і Криворівні. Певна частина цих фольклорно-етнографічних записів була опублікована в книгах «Наукового Товариства ім. Шевченка» у Львові, у якому працювали видатні українські вчені Іван Франко, Михайло Грушевський і Володимир Гнатюк. Тут варто підкреслити, що Петро Шекерик (Доників), із самого дитинства, добре запам’ятав гуцульські народні перекази від свого діда Івана Микитейчука (діда Иванчіка), який був практикуючим чародієм-примівником на тогочасній Жаб’євщині.
