«Український народ реалізував себе в трьох геніях, котрі прийшли буквально один з одним – Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – і здійснили титанічну роботу духу, взаємно доповнюючи себе». Ліна Костенко.
Із творчої біографії геніальної поетеси Лесі Українки відомо, що вона ще в юності поставила перед собою дуже високу мрію: здійснити кругосвітню подорож! В рамках цієї прекрасної мети – живого пізнання світу, особливо виділяються її визначні гірські мандрівки Карпатськими горами. На нашу думку, справді благодатним «карпатським роком» для Лесі Українки став 1901 рік. Саме цього пам’ятного року вона вперше одержала можливість, протягом цілих п’яти місяців, безпосереднього спілкування із природою Карпатських гір. В даній статті ми поставили собі складне завдання: документально відтворити «географію» основних меморіальних місць – своєрідних «золотих слідів» Лесі Українки, на теренах Карпатського гірського регіону України.
Перша близька, безпосередня зустріч Лесі Українки із теренами Карпатських гір відбулася, весною 1901 року, під час подорожі, яку ми назвали так: «Мандрівка І: Львів-Чернівці-Кімполунг». Дану поїздку вона документально описала в своїх листах. Як відомо, здійснюючи свою давню заповітну мрію, Леся Українка залізницею приїхала із Києва до Львова. У місті її зустрів та поселив у сусідньому готелі, видатний український живописець Іван Труш. В той час, у Львові була холодна весняна погода, тому він розтоплював пічку і варив смачні чаї для Лесі Українки, в її готельній кімнаті. Крім того, вони разом вдвох проводили ознайомлювальні прогулянки вулицями славного міста.
Для нас дуже важливо, що в той час Леся Українка особисто зустрілася із Ольгою Франко та розмовляла із знатним подружжям Михайлом і Марією Грушевськими, які також цікавилися історією і культурою Карпатських гір. Леся Українка в листі писала, що їй якось незвично було дивитися у Львові на свій портрет, який написав Іван Труш, на спеціальне замовлення Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Дальша поїздка Лесі Українки залізницею до Чернівців, ще більше наблизила її до прекрасної весняної природи Карпатських гір. Тут для неї особисто, дуже бажаною стала омріяна зустріч та спільне проживання із своєю близькою подругою, видатною українською письменницею Ольгою Кобилянською. Вони разом ходили на відпочинкові прогулянки містом та його близькими околицями. Для Лесі Українки було дуже приємно, що в Чернівцях, вона особисто познайомилась із матір’ю і батьком Ольги Кобилянської.
В листах вона пише, що місто Чернівці дуже гарне, розташоване на живописній Буковині, що лежить у передгірській і гірській частині Карпатських гір. До того всього, в місті протікає красива повноводна річка Прут. В той час на Буковині саме буяла весняна природа, скрізь виділявся яскравий зелений колір навколишніх дерев. Тут вона зустріла видатного покутського новеліста Василя Стефаника.
Протягом всього часу перебування, Ольга Кобилянська щиро піклувалася про покращення здоров’я своєї дорогої подруги. Пізніше вони разом здійснили далеку подорож із Чернівців до гірського Кімполугна (сучасна територія Румунії). Під час перебування у цьому живописному гірському населеному пункті, Леся Українка вперше близько познайомилась із природою високих Карпатських гір. Кожного дня (коли не падав дощ) вони вдвох, разом ходити на прогулянки в сусідні гори. Із листів ми довідуємось, що Леся Українка піднялася й побувала на горі Маґура, висотою 1175 м н.р.м. Варто відзначити, що квітучі Буковинські Карпати їй дуже сподобались. Письменниця звертає увагу на загадкові місцеві назви навколишніх гір: Маґора, Рунґ і Рарев.
Певний час, Леся Українка і Ольга Кобилянська жили разом у відпочинковому будинку (пансіонаті пані Йоганни Нізнер) та мали прекрасну можливість дружнього творчого спілкування. Вони разом споживали кукурудзяну мамалигу із бриндзою. Але потім Леся Українка, на тривалий час, залишилася сама проживати і писати в Кімполунзі.
Для дальшого, більш конкретнішого ознайомлення із першою частиною мандрівки Лесі Українки теренами Карпатських гір, ми наводимо нижче окремі місця із її тогочасних листів, які вона написала до своїх рідних і друзів. Читання цих подорожніх листів геніальної письменниці, поетеси і драматургині, дасть нам повніше уявлення про образи, почуття і думки, які влучно характеризують благодать Карпатських гір та гірський спосіб життя і господарювання місцевого населення.
До О. П. Косач (матері). 22 квітня 1901 р., Львів.
У Львові, пан Іван Труш стрічав мене вчора аж тричі. І сьогодні таки зустрів у свій час. Запровадив мене до отеля (кімнату маю сливе поруч з його художньою студією). Він водиться зо мною скрізь, де мені треба йти. Сьогодня, хоч дуже мало ми ходили (тілько раз пройшли), а вже чимало цікавих людей бачили. Як видно, у Львові можна з економією уживати час.
До родини Косачів. 28 квітня 1901 р., Чернівці.
У Львові я бачила пані Ольгу Франкову, вона мені здалась більш-менш такою, як завжди. Михайло Грушевський, а надто його жінка пані Марія-Іванна віднеслись до мене з симпатією. Вони віддали мені візит і закликали на обід. Бачу, що Грушевському пробування в Галичині принесло чималу користь. Тут він багато вилюднів проти київських часів.
Була я в Львівській редакції «Вісника», де мала приємність бачити свій портрет. Він намальований художником Іваном Трушем в Київі, на замовлення Наукового товариства імені Т. Шевченка. Я не знаю чому, але воно чогось трохи смішнувато на свій портрет дивитись.
Увесь час у Львові було дуже погано надворі. Було холодно, вогко, дощ й щось так ніби сніг налітав. Пан Труш навіть у грубці палив, і «чайом» мене відогрівав. Зате тут, у Чернівцях, погода тепла і гарна. Темп життя багато тихіший, ніж у Львові.
Живу я в хаті з панною Ольгою Кобилянською. Тим часом, ми одна одній не заважаємо. Мені з нею легко жити, не знаю тілько, як то їй зо мною. Ми лягаємо спати дуже рано, раніш 11 години.
Місто Чернівці не дуже велике, багато менше, ніж Львів. Воно трохи провінціальніше, але симпатичне і чистеньке. Більша частина розташована на горі, околиця дуже гарна, якась ідилічна. Тут Карпатські гори ще не дуже високі. Вони не вищі від волинських або й від київських гір. Річка Прут під самими Чернівцями тихий. Весь в зелених берегах, в’ється собі поміж гаями по широких «зарінках». Вид тут дуже широкий, як вийти за Чернівці, то видно всю буковинську весну. От уже правда, що вся Буковина «зелена», а надто тепер. Дуже гарний це край.
Бачила вчора й сьогодні Василя Стефаника. Він приїздив на два дні до Черновець. До роботи я беруся, але мало. Панна Ольга Кобилянська не дає мені ні шити, ні писати багато. Постійно нагадує мені, що треба вже або лежати, або гуляти.
До О. П. Косач (сестри). 11 травня 1901 р., Чернівці.
Пані Ольга Кобилянська – ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць у душу і що не відпихають холодом. Мати її нагадує святу Аннну на малюнках Леонардо да Вінчі, батько, 75-літній патріарх. Стараюсь у велике товариство не попадать, бо воно мені неприємно і навіть вадить.
Збіраємось ми з п. Ольгою до Кімполунгу, в ті околиці, що вона описувала в своїх новелах.
До О. Ю. Кобилянської. 6 червня 1901 р., Кимполунг.
Однак хтось ловить кожду суху хвилину, аби побігти в гори. Вчора від раня до полудня дощ дав спокій. Отже, хтось бродив по Маґурі (1175 м) цілих три години і було йому дуже добре.
До А. М. Драгоманової. 7-8 червня 1901 р., Кимполунг.
Буковина мене прийняла сонцем і погодою, мамалигою і бриндзею, прекрасними пейзажами і добрими людьми. А тепер зманила мене в гори, що так страшно називаються – Рунґ, Маґура, Рарев – і самі страшні, як насупляться хмарами, – та й поливає дощем…
Панна Ольга Кобилянська вже три дні як поїхала від мене додому і навряд чі знову приїде, поки я тут. Бо я не думаю дуже довго бути. Я по ній дуже скучаю, та, певне, й вона по мені, бо ми дуже звикли одна до одної і так нам добре було разом. Тільки ж я не могла далі в Чернівцях зоставатися, бо там почало робитися дуже гаряче, і курно, і душно.
Українка Л. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 12. Листи. 1897-1901 / ред. О. Полюхович; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. – Київ: «Типографія «Від А до Я».
