«Якби тут хтось був, ходив би тут на «Золоті Гори». Комусь тут добре, дуже спокійно, ніхто його не мучить. Йому все було краще по сей бік кордону, ніж по той бік, хоч нібито рідніший край». Леся Українка.
В цій визначній третій мандрівці, Леся Українка і Климент Квітка, рухаючись на двокінному фіакрі, цісарською дорогою із Вижниці до Жаб’я, зробили першу зупинку на ночівлю у гуцульському селі Яворові, в домі відомого священника, отця Іполита Окуневського. Там вони мали творчу зустріч із його талановитою дочкою Ольгою. Вона в Києві вчилася гри на фортеп’яно в Миколи Лисенка та грала на роялі, під час сольних виступів знаменитої співачки Соломії Крушельницької.
Дорогою, із Яворова до Ясенова Горішнього, вони піднялися на високий Буковецький перевал. Саме тут, вони вперше побачили три найвищі гірські хребти Карпатських гір: низький «однотисячний» Ігрецький гірський хребет в Покутсько-Буковинських Карпатах; «півторатисячний» гірський хребет, що складається із двох протяжних частин Кринти і Костричі; третій високогірний «двотисячник» – славнозвісний Чорногірський гірський хребет.
У Ясенові Горішньому, на присілку Варітин, вони завернули в Двір графа Баворовського, приватного власника смерекових лісів й пралісів у басейні річки Чорний Черемош. В Дворі їх зустрів місцевий надлісничий, пан Матіяс і провів до плебанії священника, отця Олекси Волянського в центрі Криворівні. Тут вони відпустили до Вижниці свого перевізника із фіакром.
Для нашого дослідження важливо, що Леся Українка в своїх листах документально описала свою пам’ятну творчу зустріч із Іваном Франком і Володимиром Гнатюком. Вони, разом із своїми сім’ями, проводили свою першу літню вакацію в гуцульських дерев’яних будинках господаря Проця Мітчука (Ціміюка) і дяка Михайла Мойсейчука (Дєка), в селі Криворівня, на присілку Заріччя. Тоді (22-23 липня), в Криворівнянській плебанії отця Олекси Волянського, вони зупинилися на ночівлю та позичили багато українських книг із його власної бібліотеки. Тут варто додати, що позичені книги вони (на початку вересня) повернуть священникові, під час зворотної поїздки із Довгополя до Криворівні.
Наступного ранку, 23 липня, вони на звичайному двокінному возі, приїхали до сусіднього села Жаб’є. В той час воно було відоме, як історико-етнографічний центр Гуцульщини, а також як найбільший за площею, сільський населений пункт в Австро-Угорській монархії. Тут Леся Українка зустрілася із отцем Теодором Коржинським, досвідченим священником на центральній парафії Жаб’є-Слупійка. Дочка цього священника, Теофілія Лакуста-Коржинська, орендувала в держави «Заклад купелевий» в Буркуті. Отець Теордор Коржинський, пів дня шукав досвідченого місцевого візничого із двокінним возом, який погодився здійснити найскладнішу частину подорожі: гірською возовою дорогою, від Жаб’я до Ріки Зеленої, а звідти – до «Закладу купелевого» в Буркуті.
Під час мандрівки Лесі Українки Карпатськими горами, від Жаб’я до Буркута, особливо складною була поїздка гірською возовою дорогою, яка починалася в Їльцях. В той час, дорога була прокладена через стрімкий перевал із назвою «Чортове Коліно», на лівому високому березі Чорного Черемоша. Вище, дорога проходила довгою й вузькою міжгірною долиною (ущелинного типу), яка має назву гуцульську назву Довгі Толоки. Там вони безпосередньо побачили місце тектонічного розлому гірського хребта Кринта-Кострича, у вигляді глибокого і протяжного міжгірного каньйону (цінна геологічна пам’ятка Українських Карпат). Тут річка Чорний Черемош протікає через велику кількість потужних кам’яних порогів, які давні гуцули «Гуками» назвали. На кам’яних порогах вода в річці не просто шумить, а гуде (гуцульською говіркою – «гутит»).
В цьому місці гірська дорога була, за словами Лесі Українки, «зовсім поганою», й на звичайному возі їх «надмірно трясло». Тому на протяжних Довгих Толоках, Леся Українка вимушена була зійти із воза та йти пішком по грунтовій дорозі. Коли вона пішком пройшла цією «зовсім поганою» кам’янистою дорогою, то порвала свої черевики.
В кінцевому результаті, вони дійшли до центру села Ріка Зелена (сучасна назва Зелене). В той час, на місці розташування теперішнього Зеленського ліцею, стояли два дерев’яні будинки місцевого приватного підприємця Шльоми. Із усної етносоціальної історії села Зелене, ми знаємо, що колись, зайшлий єврей Шльома, купив тут велику земельну ділянку в місцевого жителя, столітнього довгожителя Івана Ґуцинюка (Ивака). За спогадами, які ми записали в місцевого старожила Николи Зеленчука (Ивачукового) (1895-1982), там стояв «Гостьовий дім» та «Корчма». Саме до цього підприємця Шльоми, завернули втомлені подорожуючі Леся Українка і Климент Квітка. Тут вони (разом із візником, возом і парою гуцульських коней) зупинилися на ночівлю (23-24 липня). Із листів нам відомо, що в той час, якийсь взуттєвий майстер якісно відремонтував порвані черевики Лесі Українки.
Ранком, 24 липня, вони вирушили із Зеленої Ріки до Буркута. Дорогою вони мали можливість проїхати через болотисте урочище «Дике Поле», поблизу каскаду кам’яних порогів на річці Чорний Черемош, із давньою гуцульською назвою «Берда». Дальше гірська возова дорога проходила поблизу яворових лісів, урочища Явірник, до села Шибене. В цій міжгірній долині, бистроплинний і повноводний потік Шибений, що витікає з-під самої гори Піп Іван (Чорногора), впадає в Чорний Черемош. Від села Шибеного, возова дорога піднімається берегами Чорного Черемоша, до живописної долини високогірного села Буркут. Тут знаходиться широко відоме джерело мінеральної води «Буркут», що витікає в Буркутський потік, а бере початок під добре обжитою полониною Луковиця (1534 м н.р.м.).
Для більш детального ознайомлення із цікавими фактами подорожуванням Лесі Українки і Климента Квітки із Вижниці до Буркута, ми наводимо окремі місця із її листів.
До А. Москви. 22 липня 1901 р., Криворівня.
Доїхалисьмо добре і без неприємностів. Тілько мусіли трохи доплатити за ночування в Яворові.
До О. Ю. Кобилянської. 23 липня 1901 р., Жаб’є.
В Яворові ми дуже добре провели час. Пані Ольга Окуневська нам багато грала на фортеп’яно (грає далеко ліпше, ніж було в Київі), і було так привітно та мило, як хтось любить. В Яворові були ми пів дня і один ранок (ну, і ніч між тим, звичайно), більш не могли бути через фіакра. В Криворівні були стілько сам, і там теж було добре. Франко казав, що напише передмову до Вашого німецького видання українських новел.
Хтось напише з Буркута (там буде завтра), а тепер нема більше місця.
До О. Ю. Кобилянської. 1 серпня 1901 р., Буркут.
До Яворова їхалося дуже добре. В Косові комусь не дуже сподобалось, а в Яворові дуже, якось там дуже симпатично і мило. Всі Окуневські (дві панни і батько, – братів не було) теж казали когось поздоровити. Ольга Окуневська стала значно ліпше грати і сама стала куди цікавіша, ніж була в Київі. Хотіли ми було за годину-дві їхати далі, бо фіакер не хотів чекати. Але Окуневські не хотіли того слухати. Отже, ми приплатили фіакрові додатково та й зостались через ніч і не жалували. Бо дуже приємно перейшов нам той час.
Другого дня приїхали ми до Ясенова Горішнього. Лісничий Матіяс показав нам дорогу до Криворівні. Синів Матіяса бачили тільки одного, Вільгельма, він щос хорує. А син Рейнгольд цілий день в лісі і його ніхто не бачить.
В Криворівні нас прийняли Волянські теж дуже добре. Та ще й потім дали нам до Буркута цілу пачку книжок, переважно етнографічних. Натурально, бачили ми там Франків і Гнатюків. В Криворівні пробули ми теж через ніч, відпустили фіакра і поїхали далі вже фірою. В Жаб’ю, у Коржинських, стояли 4-5 годин, поки знайшли иншу фіру до дальшої подорожі.
З Жабйого зачалось справжнє паломництво, бо трясло, трясло і ще трясло. Якби не прекрасні пейзажі навколо, то хтось «плакав» би, а так сидів тихо і навіть був добре успособлений. Де вже ставало надміру тряско, там хтось уставав і йшов пішки. Аж нарешті хтось подер черевики в шмаття і віддав їх на ремонт в тій Зеленській коршмі, де прийшлось ночувати. Ночувати було не так зле, як хтось сподівався.
Українка Л. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 12. Листи. 1897-1901 / ред. О. Полюхович; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. – Київ: «Типографія «Від А до Я».
