Географія визначних гірських мандрівок Лесі Українки теренами Карпатських гір, весною і літом 1901 року. Мандрівка ІV. Влітку Леся Українка, протягом 37-ми діб, лікувалася мінеральною водою «Буркут» й «жила природою» благодатних Карпатських гір.

Автор: Я.Зеленчук І.Зеленчук

В Буркуті клімат Карпатських гір рівніший, ніж в більшості санаторій Швейцарії. Повітря тут замітно инакше, ніж в долині. Я таке тілько раз в Криму на Ерікліку почувала. Тут повітря якесь прозоре і легке, але не різке. Я тут чогось краще бачу і дальше. Леся Українка.

Геніальна українська поетеса Леся Українка у своїх листах художньо описує живописність навколишніх смерекових лісів і полонин та красу затишної сонячної долини, у якій заховалося високогірне село Буркут в Гринявських горах. Воно розташоване недалеко від гори Піп Іван (2021 м н. р.м.), третього за висотою «двотисячника» Чорногірського хребта. Для місцевого клімату Чорногір’я, дуже важливо, що на цьому високогірному хребті немає гірських вершин, які б ціле літо були покриті снігом. Тому, в середині літа, у Буркуті вдень буває досить тепло, а вечором відчувається приємна прохолода. В своїх листах, Леся Українка пише, що клімат у Гринявських горах м’ягкий, він дещо подібний до клімату Кримських гір. Чисте гірське повітря в селі Буркут, було щедро насичене фітонцидами навколишніх смерекових лісів. Вона порівнює цілюще повітря в смерекових лісах Буркута із подібним повітрям, яким вона дихала в соснових лісах Ерікліку, що росли на Кримських горах.

Додатковим, екологічно благодатним, феноменом Буркута служить його специфічний річково-долинний рельєф. Тут навколишні Гринявські гори, із трьох сторін, оточують невелику річкову долину села. Тому в центрі Буркута, майже зовсім не буває сильних вітрів. Крім того, Буркутська долина (у південно-західному напрямі) є добре відкритою до сонячного світла і тепла.  Саме із цієї сторони витікає потік Прелучний, що бере початок під горою Ледескул (1579 м н.р.м.), а в центрі Буркута впадає в Чорний Черемош.

В Буркуті, відпочиваючі Леся Українка і Климент Квітка, поселилися в дерев’яному будинку місцевого лісничого. В той час, у «Закладі купелевому» було організоване п’ятиразове лікувально-оздоровче харчування. Значну частину того харчування становили молочні і м’ясні продукти, які були вироблені місцевими гуцулами, що господарювали на сусідній полонині Луковиці, в Гринявських горах.

В окремих листах, Леся Українка детально пише про винний смак та цілющі лікувальні властивості мінеральної води «Буркут». Свіжа мінеральна вода значно покращувала обмін речовин в організмі та збільшувала апетит у відпочиваючих. Тут доречно нагадати, що старожили Верховинського регіону Українських Карпат, називають мінеральну воду «Буркут» гуцульською назвою – «Голодна Вода», або «Винна Вода».

Основні медичні послуги в Буркутському пансіонаті надавав досвідчений приватний лікар Володимир Кобринський із Коломиї. Відпочиваючі вважали його душею свого товариства. Він зробив важливий висновок, що місцевий клімат в Буркуті набагато м’ягший за клімат, знайомих йому, високогірних курортів Швейцарії. Оскільки там найвищі вершини Альпійських гір влітку залишаються покриті снігом.

Леся Українка пише, що в «Закладі купелевому» в Буркуті, яким керувала Теофілія Лакуста, не було ніякого курортного укладу життя і побуту, який деколи заважає повноцінному відпочинку. Поблизу хати лісника протікав знаменитий гірський потік Буркут (так званий «Залізний Потік»), що зовсім поруч, впадав у річку Чорний Черемош. А поблизу хати росла величезна смерека, під якою Леся Українка любила сидіти і писати свої листи та літературні твори.

Традиційно, суботніми вечорами в Буркуті, розпалювали велике вогнище, навколо якого збиралися відпочиваючі. Таким чином, виникала привітна і дружна атмосфера взаємного творчого спілкування. Відомо, що влітку 1901 року, всіх відпочиваючих у Буркуті, було понад три десятки осіб.

Для нашого дослідження надзвичайно важливо, що геніальний український письменник Іван Франко із дружиною Ольгою та чотирьма дітьми: синами Андрієм, Петром, Тарасом і дочкою Ганною, протягом 12 літніх вакацій (до 1914 року), відпочивали в селі Криворівня на Жаб’євщині. В той період, вони також оздоровлювалися в «Закладі купелевому» в Буркуті. Відомо, що там навіть була, так звана «кімната Івана Франка». Того літа, склалося так, що одного тижня, на творчу зустріч із Лесею Українкою, із Криворівні – до Буркута, приїхав геніальний український письменник Іван Франко, із своїми двома друзями. Він високо цінував її поетичну творчість. Нашим читачам мабуть добре відома його висока оцінка поетичної творчості Лесі Українки: «Від часів Шевченкового «Кобзаря», Україна не видала кращої збірки поетичних творів».

Протягом всього літнього перебування Лесі Українки в Буркуті, вона намагалася «жити природою» Гринявських гір. Інакше кажучи, вона старалася повністю зануритись в благодатне гірське природне середовище навколишніх смерекових лісів і полонин, річки Чорний Черемош і потоку Буркут. Варто окремо відзначити, що в одному листі до Івана Франка, Леся Українка захоплено називає Буркут ідеальним місцем – райським місцем для свого лікування і відпочинку (тільки би там не було гадюк).

Згідно психологічних законів творчої діяльності талантів, яку розробив видатний український вчений Віктор Клименко, можна твердити, що «геніальна особистість є геніальною у всьому». Тому нам зовсім не дивно, що Леся Українка в Буркуті не тільки писала свої поетичні і драматичні твори, але також грала на піаніно та успішно займалася улюбленим рукоділлям – вишиванням сорочки. На нашу думку, для історії мистецтва Гуцульщини, знаменита сорочка, яку вишила Леся Українка в Буркуті, є меморіальною цінністю мистецької спадщини України.

Для того, щоб краще зрозуміти важливий феномен зцілення, 30-ти річної панни Лесі Українки, в результаті її лікування мінеральною водою та щоденних прогулянок у «Закладі купелевому» в Буркуті, ми наведемо один цікавий факт її активного відпочину в Гринявських горах. Ми знайшли його в повісті-есе видатного українського письменника Степана Пушика «Карпатське літо». Автор цієї повісті, художньо відтворив п’ятимісячне подорожування Лесі Українки територією Галичини. Він дослідив опубліковані тексти меморіальних спогадів Климента Квітки про їх перебування в Буркуті. Таким чином, Степан Пушик дослідив, що Леся Українка разом із Климентом Квіткою, в середині серпня, пішки піднялися полонинським плаєм із Буркута на сусідню гору Луковиця. Там вони побували в гостях та заночували у дерев’яній хаті відомого гуцульського господаря Власія Танасійчука (Влашка).

Для нашого дослідження дикої природи Українських Карпат важливо, що Степан Пушик записав спогади Стефанії Стефанович-Литвинович про те, що вона особисто бачила ведмедя бурого в Буркуті. «Одного разу, молоді дівчата, перві сестри: Стефа Стефанович та Іра Лакуста, побачили як по дарабі на Чорному Черемоші пройшов великий ведмедисько і подався в зруби, де він цілоденно їв малини. А через кілька днів, цей ведмідь, пізно ввечері, підійшов до павільйону і через вікно дивився, як кухарки готували їжу для відпочиваючих. Ведмедя прогнали, але всі боялися поодинці ходити в ліс. Леся Українка теж сама не ходила на прогулянки, хоч і сміялася із тих, хто надто боявся ведмедів».

Варто також додати, що видатна українська письменниця і поетеса Марія Влад, в книзі «Кедрове Божелісся», дуже детально, із глибоким знанням духовно-культурної цінності полонин Українських Карпат, описала традиції старовіцкого гуцульського господарювання на родинній полонині Луковиці. Вона записала дохристиянський міф про сакральність полонинського вівчарства: «Світила би си Божя овечька». Марія Влад пише, що її дідусь Мирон і бабуся Олена Оринчуки (Шургани) та її мати Одокія, із села Ростоки, мали свою полонину Шурганівку на Луковицях. А дядько авторки, Іван Оринчук із дружиною Євдокією, були серед тих витривалих високогірних гуцулів, котрі постійно жили і господарювали на цій полонині.

На закінчення варто зробити висновок про високу ефективність комплексного санаторно-курортного лікування мінеральною водою «Буркут» у «Закладі купелевому». Того пам’ятного літа, Леся Українка настільки добре оздоровилась в Буркуті, що вона змогла втілити в життя свою заповітну мрію про Карпатські гори – самотужки пішком піднялася на вершину гори Луковиця. Звідти вона вперше побачила дуже багато високих гір Гуцульського регіону Українських Карпат. За спогадами Климента Квітки: «Леся Українка в Буркуті почувала себе настільки добре, що навіть пішки піднялася на верх гори Луковиця (1505 м н.р.м.) і була у захопленні від краси природи Карпатських гір. Вона тішилася тим, що перебувала в українській стихії і щодо природи, і щодо людей».

Для нашого дослідження, одним із феноменів карпатознавчої творчості Лесі Українки в Буркуті, є народження тут прекрасної поетичної назви – «Золоті Гори», як художньої метафори образу живописних Гринявських гір. Таким чином, із легкої руки геніальної Лесі Українки, місцеві гуцули одержали прекрасну можливість, свій рідний, добре обжитий терен Гринявських гір, в межиріччі Чорного і Білого Черемошів, метафорично називати «Золотими Горами».

Справжнім духовним надбанням визначного подорожування, відпочинку й лікування Лесі Українки і Климента Квітки в Гринявських горах Українських Карпат, можна назвати народження в Буркуті високих поетичних мрій: дістати «Золоту зірку із неба»; зірвати «Цвіт папороті із землі»; можливість «Знати те, чого багато-багато людей не знають».

Дальше ми запрошуємо вас прочитати вибрані місця із листів Лесі Українки, які вона написала в Буркуті. Тут варто зауважити, що в своїх листах до Івана Франка і Ольги Кобилянської, Леся Українка називає себе словом «хтось», а своїх адресатів – «комусь».

До П. А. Косача. 25 липня 1901 р., Буркут.

Вчора, 24 липня, я доїхала сюди в Буркут, у полудні. Не писала, бо була втомлена. Тут почта йде не щодня, а тричі на тиждень. Я проїхала досить довгу дорогу кіньми: від Вижниці до Буркута. Правда, що їхала я з великою економією сили, години 3-5 на день, не більше. Половина дороги була дуже добра, а половина (вище в гори) не так-то, але зовсім поганої було мало.

Вдень дуже тепло і ми всі вбіраємось по-літньому, а ввечері, хто гуляє, то вже надіває осіннє, але гулять можна, бо туману нема і не мокро. Повітря тут замітно инакше, ніж в долині. Я таке тілько раз в Криму на Ерікліку почувала. (Еріклік – гірська місцевість в Криму, поблизу Ялти, вкрита сосновим лісом). Тут повітря якесь прозоре і легке, але не різке. Я тут чогось краще бачу і дальше. Добре тут те, що куряви зовсім нема. Тут людей мало, тут всього чотири домики в лісі. Один такий завбільшки, як дім в Зеленому Гаю, а три менші. Я живу в меншому, в домі лісничого, де, крім мене, ще є одна пані приїзжа, а ще лісничий з жінкою і дитиною, та й більше нікого.

Всі чотирі домики близько один від одного, так що люде всі в п’ять минут збіраються до спільного стола. Я буду їсти п’ять раз на день, бо тут се не трудно. Коли багато гуляти надворі.

Тут єсть натуральна залізна шипуча вода, досить добра на смак. Але я ще не дуже її п’ю, бо не знаю, як і скільки її пити (тим часом сьогодні взяла з неї ванну). Завтра піду до доктора, то буду знати.

Приїзжі тут все більше русини з Галичини і з Буковини, всі живуть дуже в згоді один з одним і, як видно, не скучають. Обстановка привітна і не больнична, та й не курортна в тім смислі, що тут кожний може одягатись, як хоче. Тут нема де показувати шик, хоч би хто й хотів, бо нема жадної «музики», «курзала». Хіба що гойдалка та кегельбан нагадують якусь дачну культуру.

Тепер я пишу в самій «натуральній» обстановці, в лісі (за 50 кроків від моєї хати), під величезною смерекою, і навколо самі тільки дерева та папороть, птахи співають. Річка Черемош шумить, а з навперейми шумить отой залізний потік, що то, власне Буркутом зветься. Якби не цей шум, було б зовсім тихо, людей зовсім не чуть, вітру нема (він тут рідко буває, гори не пускають). Як я тут не поправлюсь (оздоровлюсь), то вже не знаю, якого мені клімату треба.

Той доктор, що тепер сюди з сім’єю приїхав, вибрав се місце, перебувавши перед тим на різних курортах тутешніх і заграничних. Він робить висновок, що тут клімат рівніший, ніж в більшості санаторій Швейцарії, бо висота положення самого Буркута така сама (1000 м). Але в Швейцірії близькість снігових вершин значно понижує температуру. А в Буркуті снігу нема, хіба трохи на Чорній Горі, але то ще досить далеко звідси.

До І. Я. Франка. 29 липня 1901 р., Буркут.

Як би не гадюки, то Буркут був би ідеальним місцем пробування для мене. Не скажу, що раєм, бо в раю теж були гадюки. Отже, рай не був би теж ідеальним місцем для мене. Коли ж Ви приїдете сюди на рибу? Моє щире вітання Вашій дружині і рідним Гнатюків та Волянських.

До О. Ю. Кобилянської. 29 липня 1901 р., Буркут.

Якби тут хтось був, то ходив би тут на «Золоті Гори» В Буркуті є «Золоті Гори». Комусь тут добре, дуже спокійно, ніхто його не мучить. Йому все було краще по сей бік кордону, ніж по той бік. Хоч там і ніби рідніший краї … Горі Маґурі в Кимполунзі, поклін.

До О. Ю. Кобилянської. 1 серпня 1901 р., Буркут.

Далі їхалося все так само над Черемошем, і гарно було, і тряско було, нарешті трошки прикропив дощ, але мало, трошки, на пам’ятку. Приїхали ми в Буркут саме на обід, як усі при столі сиділи. Там якось одразу познайомились з усіма, пристали до гурту і відразу перестали себе чужими почувати. Тим часом я їм 5 раз на день і не тільки не примушую себе, щоб їсти, а навіть буваю щиро голодна, і то не раз. Се тут уже таке повітря й вода, що викликає голод. Всі кажуть, що хтось на очах поздоровішав за цей тиждень, та хтось навіть сам се почуває.

Хтось уже йшов до своєї хати, коли се здибає на дорозі Івана Франка, доктора Леся Кульчицького і Миколу Міхновського! Всі три наче з неба впали на Буркут. Отже, прийшлось дати їм вечерю і взагалі за гостей прийняти. Бо якось так виходило, що Франко головно до когось приїхав.

Зрештою, перших три дні хтось був утомлений, а останніх три дні дещо вишивав, а то так собі «природою жив».

Коли хтось так робить, то хтось багато може і буде могти, і не загине. А зірве собі золоту зірку з неба і цвіт папороті з землі. І буде знати те, чого багато-багато людей не знають.

До І. Я. Франка. 7 серпня 1901 р., Буркут.

Нам тут дуже бракує Вас, і Ваших пісень, і Ваших пстругів (форелей)! Їли ми, правда, пструги від п. Пігуляка, але ті чомусь не були такі смачні.

До О. Ю. Кобилянської. 15 серпня 1901 р., Буркут.

Квітка з папороті занадто надзвичайна ростина для всіх взагалі. І розпалять всі вкупі ватру велику, і будуть з неї искри на всю Україну. Хтось мусить мати одвагу до життя, ту найвищу людську одвагу. Все минеться, одна правда зостанеться. І як хтось стане високо-високо на горі, то звідти всі «ведмеді» здадуться малими. Не всі мають те, що хтось має искру в серці, огонь в душі. Се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові. А якби тепер тут був хтось та й ще хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз, у сю темну-темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари. Нехай хтось не зневажає себе. Я здорова досить, і добре мені в Буркуті.

Українка Л. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 12. Листи. 1897-1901 / ред. О. Полюхович; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. – Київ: «Типографія «Від А до Я».

 

Новини

Відбулось чергове засідання Науково-технічної ради та робоча зустріч із зацікавленими сторонами та громадськістю щодо розробки Проєкту організації території НПП «Верховинський»

8 липня 2024 року в адміністрації Національного природного парку «Верховинський» відбулось чергове засідання Науково-технічної ради, а також п’ята робоча зустріч із зацікавленими сторонами та громадськістю щодо розробки Проєкту організації території НПП «Верховинський» організованої в рамках проєкту «Підтримка природно-заповідних територій в Україні» за ініціативи Франкфуртського зоологічного товариства в Україні (FZS/Ukmraine). Метою даних засідань було представлення, обговорення […]

  • Науково-дослідний відділ
  • Новини установи

День працівника природно-заповідної справи святкуємо з найменшими

Щорічно 7 липня в Україні своє професійне свято відзначають працівники природно-заповідної справи. З нагоди свята фахівці відділів рекреації та еколого-освітньої роботи провели тематичний захід в закладі дошкільної освіти «Сонечко» в смт. Верховина. А щоб  зацікавити маленьких слухачів звичайно ж з ними потрібно погратися. І спільно ми погралися в ігри, в ході яких дітки довідалися: про […]

  • Екоосвіта

Робота СДО на території  Парку

Працівниками СДО проведено рейдову перевірку по території Парку щодо недопущення правопорушень природоохоронного режиму, запобіганню випадків пожеж під час пожежонебезпечного періоду та випадків браконьєрства, також особливу увагу було звернено на появу ознак погіршення стану лісових насаджень по території парку,  появи шкідників. Під час рейду використовується додаток Smart встановлений на смартфонах, що дозволяє проаналізувати роботу служби державної охорони. Дослідження […]

  • Охорона природи