Географія визначних гірських мандрівок Лесі Українки теренами Карпатських гір, весною і літом 1901 року. Мандрівка V. Верхи, на гуцульських конях: Буркут – Ватунарка – Пробійна – Гринява; Возом: Гринява – Довгополе – Вижниця; Потягом: Чернівці – Київ.

Автор: Я.Зеленчук І.Зеленчук

«Коли хтось так робить, то хтось багато може і буде могти, і не загине. А зірве собі золоту зірку з неба і цвіт папороті з землі. І буде знати те, чого багато-багато людей не знають». Леся Українка.

На початку вересня, 1901 року, відпочиваючі Леся Українка і Климент Квітка вирушили із Буркута у зворотну подорож до Чернівців. Вони мудро вирішили, не повертатися попередньою дорогою – через Жаб’є, басейном Чорного Черемоша. А задумали здійснити нову туристичну мандрівку, із Буркута до Довгополя, басейном Білого Черемоша. Свою зворотну подорож вони розпочали поїздкою гірськими плаями, верхи на осідланих гуцульських конях, із Буркута до Гриняви, через високий гірський перевал Ватунарка.

За дослідженнями видатного українського письменника, Степана Пушика, в цій подорожі Лесі Українки і Климента Квітки, через перевал Ватунарка, супроводжував місцевий господар Власій Танасійчук (Влашко), що жив на високогірному присілку Луковиці, поблизу села Буркут. Саме у хаті цього господаря вони ночували, коли в середині серпня, пішки піднялися із Буркута на гору Луковицю.

Тут варто додати, що досліджуючи безсмертні меморіальні місця перебування Лесі Українки, теренами тогочасного Жаб’євського регіону Карпатських гір, ми багато разів спілкувалися із колишньою вчителькою географії, пані Надією Ропецькою із Верховини. Сім’я Івана і Надії Ропецьких проживає в тому будинку, в якому 23 серпня 1901 року, перебували Леся Українка і Климент Квітка. Вони старанно зберегли дуже цінну документальну фотографію, яка потребує додаткової фахової ідентифікації. За усними переказами, на даній фотографії зображена Леся Українка і Климент Квітка, під час відвідування місцевого лікаря Питлика, в селі Жаб’є. Батько Надії Ропецької, Іван Танасійчук, розповідав дочці про перебування Лесі Українки в Буркуті.

Досліджуючи дану тему, ми зустрічалися із пані Світланою Дзюбак (1959 р.н.), котра проживає в селі Шибене. Вона нам розповіла, що згаданий господар Влашко із Луковиць, це дійсно її прадід. У великій родині Танасійчуків гордяться тим, що Власій Танасійчук (Влашко) приймав у своїй хаті, на присілку Луковиці, славних гостей із Великої України: Лесю Українку і Климента Квітку. А потім він перевіз, верхи на своїх конях, Лесю Українку і Климента Квітку із Буркута, через Ватунарку, до Гриняви.

Для нас важливо також назвати всі населені пункти Жаб’євщини, через які вони здійснили цей пам’ятний похід теренами Гринявських гір. В басейні річки Чорний Черемош, це були села Буркут і Шибене. Спочатку вони, верхи на осідланих конях, піднялися вгору головним полонинським плаєм із Шибеного, на гірський перевал Ватунарка, висотою 1228 м н.р.м. Потім, із цього перевалу, вони зійшли вниз, до села Шикмани (сучасна назва Пробійна) та села Гринява, що лежать в басейні Білого Черемоша.

В одному із своїх листів, Леся Українка пише, що вони заночували в селі Гринява. За нашими дослідженнями, які грунтуються на матеріалах книги Єротея Пігуляка «Верховинські згадки», найбільш ймовірно, вони зупинились на ночівлю у відомого надлісничого, із прізвищем Фаєр. Дана книга написана на матеріалах, зібраних автором особисто, протягом 1900-1909 років, під час його власних подорожей, відпочинку і лікуванню на полонині Мількова, котра розташована на схилах гори Чивчин. Професор природознавства Єротей Пігуляк поправляв своє здоровя також на великому озері Шибене, під грою Піп Іван Чорногірський.

Дальше, Леся Українка в Климент Квітка, продовжили свою мандрівку на звичайному возі, ґрунтовою дорогою, яка проходила берегами Білого Черемоша. Для історії Гуцульщини важливо, що знаний священник Довгопільської церкви, отець Іван Попель, на своєму возі, привіз їх із Гриняви до сільської плебанії в Довгополі.

На нашу думку, тут варто додати два цікаві факти із завершення подорожі Лесі Українки теренами Карпатських гір. Перший цікавий документальний факт полягає в тому, що протягом десяти днів перебування в Довгополі, Іван Франко приїхав у гості до отця Івана Попеля, де мав можливість, того знаменитого літа, вдруге зустрітися із Лесею Українкою. Кожна творча зустріч двох геніальних українських поетів є безцінною для них особисто й для історії творення національної культури України.

За дослідженнями Степана Пушика, отець Іван Попель, зробив для своїх високоповажних гостей, Лесі Українки і Климента Квітки, спеціальну оглядову поїздку сусідніми селами Жаб’євщини. Одного дня, він на своєму возі, повіз їх із Довгополя, до сільської плебанії в Криворівні. Таким чином, дослідник музичного мистецтва Климент Квітка, особисто повернув отцю Олексі Волянському, позичені раніше книги із його домашньої бібліотеки. Для нас дуже важливим є документальний факт, про те, що Леся Українка, того літа, вдруге побувала в Криворівні. Таким чином, вона мала добру можливість оглянути відомі гуцульські села Жаб’євщини: Стебні, Устєріки, Вигоду, Рівню, Верхній Ясенів і Криворівню.

Із листів Лесі Українки ми довідуємось, що в результаті 37-ми денного лікування мінеральною водою «Буркут», активного відпочинку і творчої літературної діяльності в Буркуті, вона значно покращила своє здоров’я та навіть поправилась на 2 кілограми! Для нас дуже важливо, що того пам’ятного літа в Карпатських горах, відбулося її відчутне душевне і тілесне оздровлення. Вона пише, що за те літо стала настільки здоровішою, що це помітно за рум’яним кольором обличчя та просто за її виглядом. На нашу думку, мудрим життєвим прикладом служить оптимістичне ставлення Лесі Українки до свого хронічного захворювання, яке висловлене метафоричним народним прислів’ям: «Скрипуче дерево буває довговічним».

Леся Українка радує своїх рідних тим, що вона того літа зарядилася життєвою енергією Карпатських гір. Вона почуває себе добре і спокійно. Коли приїде в Київ, то всі побачать її здоровішою. Висловлює велику надію, що після літнього лікування і відпочинку в Карпатських горах, вона зможе у Києві, більш активно займатися літературною творчістю.

Леся Українка пише, що спочатку, як приїхала із Карпатських гір до Києва, почувала себе найкраще. Але, на жаль, реальне міське життя повільно «злизує» набутий заряд життєвої енергії. Проживаючи в Києві, вона намагалася творчо працювати за виробленим раціональним режимом дня, щоб зберегти свій високий рівень здоров’я, що був здобутий в Карпатських горах.

Всім відомо, що літературна спадщина Лесі Українки є справжнім національним скарбом України. Відрадно додати, що поетеса в Буркуті не тільки лікувалася і відпочивала, але й працювала над своїм прекрасними «карпатськими» творами та літературним шедевром – драматичною поемою «Одержима», яку вона посвятила своєму геніальному вчителеві Іванові Франку. В цій статті, ми зробили тільки перший крок в пошуку й дослідженні географії меморіальних місць, що пов’язані із визначними гірськими мандрівками Лесі Українки і Климента Квітки, теренами Карпатських гір.

На нашу думку, справжнім феноменом природно-екологічної та рекреаційної цінності території Гринявських гір, став біографічний факт успішності водолікування, відпочинку та визначних гірських мандрівок Лесі Українки теренами Карпатських гір. Дальше ми пропонуємо вашій увазі найбільш цікаві тексти листів про зворотну мандрівку Лесі Українки теренами Карпатських гір, від села Буркут до міста Чернівці.

До О. Ю. Кобилянської. 6 вересня 1901 р., Довгопілля.

Потім почав хтось їхати дуже крутими горами, через гірський перевал Ватунарку, спинився на день в Гриняві, а там приїхав о. Іван Попель своїми кіньми і забрав когось і п. Квітку до себе, і тепер вони в Довгополі сидять, у книжках риються.

Доказ тому, що хтось не зсох і не зів’яв, се те, що хтось поважчав за сей місяць на 2 кілограми. Гладкий став, і на лиці червоний, і не кашляє, і не труситься. І по-італьянськи не розмовляє з людьми, що сеї мови не вміють. Хтось дуже здоровий і як приїде в Київ, то могтиме знов узятись до якоїсь роботи і буде гроші на Крим заробляти.

Хтось Франкові списка новель послав і чиюсь просьбу передав зараз же, а після того ще двічі Франка бачив. Раз в Буркуті, а раз тут в Довгополі.

До І. Я. Франка. 14 вересня 1901 р., Чернівці.

З Черновець я мушу виїхати 19 вересня рано, довше мені тут нема що сидіти, бо 20 вересня Кобилянська їде до Відня, а без неї я тут чужа.

До М. І. Павлика. 15 вересня 1901 р., Чернівці.

Я тепер зовсім здорова, наскільки вже се можливо для такого славного орґанізму, як у мене. І катар свій я покинула в горах.

До О. П. Косач (сестри). 15 вересня 1901 р., Чернівці.

Дуже мені жаль, що не застану вже тебе в Київі, ну, але зате зобачиш мене здоровою. Бачиш, я таки справжнє те скрипуче дерево, що два віки живе …

До О. П. Косач (сестри). 20, 24 вересня 1901 р., Київ.

В горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах. А хоч, може, тепер і знов потепліло трошки, то все одно вже «сезон» скінчений. Кургауз в Буркуті закритий і всі чисто гості роз’їхались. Катару лікарь уже в мене не признав, кашлю, пропасниці та инших симптомів уже місяць, як нема. Поважчала я на 2 кілограми, поправилась так, що й простим оком видко. Сі гори, то була геніальна ідея черновецького лікаря Ангауха.

Я тим часом ще врівноважена. Не розвіялась ще гірська енергія. Хоч фізично я була трошечки розкисла, десь у вагоні захопила раптовий нежить. Постараюся «не виходити з берегів», не збиватися з придбаних за кордоном гіґієнічних звичок і «тримати високо знам’я своє». Та, може, затримаю якось людську подобу на собі довший час.

Ось тобі едельвайс з Кимполунзьких гір, із Рунґу. Почепи його на темний оксамит і зроби з того гарний вжиток естетичний.

До О. П. Косач (матері). 21 вересня 1901 р., Київ.

Ну, зате оздоровилась грунтовно, всі свої припадки і кашель в горах покинула. Сподіваюсь, що назавжди. От, приїзжай, подивись на мене, поки я ще в гірській барві, поки її Київ не злизав. Я думаю, що мені вже тепер нема за чим в Зелений Гай їхати?

До О. П. Косач (матері). 14 жовтня 1901 р., Київ.

Шкода, що ти не бачила мене одразу, як я з гір приїхала, а то я тепер вже почала «спускати жир» із себе тут у Київі. Поки ти приїдеш, то, може, й зовсім спущу. Я сама не знаю, чого воно так. Бо, здається, їм я так само як в горах, і все инше таке саме. І спати лягаю рано, а все-таки вже не такою здоровою почуваюся. Властиве, я здорова, а тілько на вид вже не така, як була зразу по приїзді із гір.

Українка Л. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 12. Листи. 1897-1901 / ред. О. Полюхович; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. – Київ: «Типографія «Від А до Я».

Пушик С. Г. Дараби пливуть у легенду: Повість, есе, оповіді. – К.: Рад. письменник, 1990. – 334 с.

Влад М. М. Кедрове Божелісся. – Косів: Писаний Камінь, 2013. – 206 с.

Новини

Відбулось чергове засідання Науково-технічної ради та робоча зустріч із зацікавленими сторонами та громадськістю щодо розробки Проєкту організації території НПП «Верховинський»

8 липня 2024 року в адміністрації Національного природного парку «Верховинський» відбулось чергове засідання Науково-технічної ради, а також п’ята робоча зустріч із зацікавленими сторонами та громадськістю щодо розробки Проєкту організації території НПП «Верховинський» організованої в рамках проєкту «Підтримка природно-заповідних територій в Україні» за ініціативи Франкфуртського зоологічного товариства в Україні (FZS/Ukmraine). Метою даних засідань було представлення, обговорення […]

  • Науково-дослідний відділ
  • Новини установи

День працівника природно-заповідної справи святкуємо з найменшими

Щорічно 7 липня в Україні своє професійне свято відзначають працівники природно-заповідної справи. З нагоди свята фахівці відділів рекреації та еколого-освітньої роботи провели тематичний захід в закладі дошкільної освіти «Сонечко» в смт. Верховина. А щоб  зацікавити маленьких слухачів звичайно ж з ними потрібно погратися. І спільно ми погралися в ігри, в ході яких дітки довідалися: про […]

  • Екоосвіта

Робота СДО на території  Парку

Працівниками СДО проведено рейдову перевірку по території Парку щодо недопущення правопорушень природоохоронного режиму, запобіганню випадків пожеж під час пожежонебезпечного періоду та випадків браконьєрства, також особливу увагу було звернено на появу ознак погіршення стану лісових насаджень по території парку,  появи шкідників. Під час рейду використовується додаток Smart встановлений на смартфонах, що дозволяє проаналізувати роботу служби державної охорони. Дослідження […]

  • Охорона природи