На початку цього художнього твору подано гуцульську легенду про щорічні осінні гони оленів благородних, так звані «Весілля оленів» на плоскогір’ї Палениця. Згідно цієї легенди, кожної осені, від великої плодовитості, яка буйно вивільняється з живих тіл оленів (гуцульською говіркою – «товару»), на полонинських просторах Чивчинських гір, несподівано виростає величавий ліс рогів. Він пливе поміж хмар, високими і просторими полонинами. Це не споконвічний кедровий чи смерековий праліс, а ліс із рогів-корон й рогів-свічників, що їх несуть почети королівських оленів, які зібралися тут із навколишніх смерекових пралісів.
Спочатку вони йдуть урочисто, а потім рухаються у танцювальних підскоках і перегонах. Під час змагального бою благородних оленів (гуцульською говіркою – «биків»), їх роги, немов списи, колються, тріщать і ламаються. Тоді переможений олень-противник стрімко падає з-під хмар до гірської безодні. Коли ніч вкриє полонини Чивчина, весільні зустрічі оленів із оленицями стають вже ніжніші, бо досягається ціль гону стада. Тужливі голоси оленів, розриваючи тишу, трембітають по смерекових пралісових пущах з ночі в ніч. Благородні олені, зазвичай самотні, тільки раз на рік збираються вони на улюбленій Палениці, для осіннього гону, в красиві «весільні» групи.
Текст: Іван Зеленчук, Ярослав Зеленчук, Національний природний парк «Верховинський».
Фотоілюстрації: Ярослав Зеленчук, Іван Коляджин, Національний природний парк «Верховинський».
