На великому плоскогір’ї Палениця, не раз можна побачити феноменальне природне явище. Часом влітку, під час заходу сонця і перед ніччю, високі пасма Чивчинських гір і смуги потужних хмар-великанів, стають схожі на безрозсудних коханців, що обмінюються своїм світлом і своєю темрявою. Коли на ніч, вони обміняються своїми сутностями, тоді гори і хмари (після взаємопроникнення) ніби розчиняються у часовому морі первовіку. Тоді, в земній реальності, вже нічого не залишається. Тільки на безкрайніх просторах Палениці, над кришталевими куполами повітря, небо повільно знижується, наближається до гір і таємничо відчиняється!
Екологічну перевагу і загадкову перемогу безмірної Палениці можна бачити нераз восени, у котловинах місцевих потоків: Чімірного, Лустуна, Попадінця, Альбина, Добрина, Прелучного, Рабинця і Кірничного. Там де джерельні води, зібрані з нутрощів Чивчинських гір, розтікаються вже назавжди. В цьому екологічно благодатному місці землі, осінніми ранками, ліси і болота, поглинаючи безслідно тумани, відкривають золотаво освітлене тіло неба. І тільки дуже досвідчений та витривалий дослідник Гуцульських Карпат, принесе в навколишні села Жаб’євщини, на річкові долини, добру екологічну вістку: восени Палениця, день за днем, ковтає осінні тумани, а небо відкриває своє лоно і гріє гори ще сильніше, ніж літом!
Відрадно відзначити, що ніяка літня спека, ніколи не палить високогірних земель просторої Палениці, не мучить її живність посухою та духотою. Чим більше сонце гріє й небесна блакить ясніє, тим яскравіше тремтять, дзвенять і щебечуть роси. Священні літні роси, вихоплені «Пупом Землі» із вологого повітря Середземного моря, щедро скроплюють живильною водою травинки, листочки, хвоїнки і грибочки у смерекових пралісах і жерепових прачагарниках та на просторих праполонинах. Хоч легкий вітерець торкається рясних літніх рос, стрясаючи їх на землю, на їх місце, знову народжуються нові роси. Життєдайні літні роси, які вічно відроджуються, творять на Палениці здоровий і міцний рослинний і тваринний світ Українських Карпат.
Екологічно благодатне плоскогір’я Палениця – це ніби предковічний живий храм природи Гуцульського регіону Українських Карпат. Тут, у рясних літніх росах, гаснуть блискавки і громи та скептичні насміхання немудрих чужинців. Всі живі дерева, хвоїнки і листки, прах їхніх далеких предків та набубнявілі пагони нових рослин, вже давно гармонізували свої взаємовідносини, мудро порозумілися у тисячолітній тишині стародавньої Білогори.
Текст: Іван Зеленчук, Ярослав Зеленчук, Національний природний парк «Верховинський».
Фотоілюстрації: Ярослав Зеленчук, Іван Коляджин, Національний природний парк «Верховинський».