Але навіть не подумайте, що священна Палениця не була гостинною. Вона завжди запрошувала до себе праведних людей із навколишніх гуцульських сіл. Запрошувала їх до темно-зеленої родини трав’яних полонин, смерекових пралісів і жерепових прачагарників, на первовічні «Сонцепоклонні богослужіння». Магічна Палениця спонукала своїх гостей, на виконання обрядових весільних данців, перед «Вівтарем живої природи», де кожен листок горнувся до листка, гличка до глички, шепіт до шепоту, а погляд до погляду.
Із численних гірських потоків, що витікають з-під верхів Білогори: Комана, Ротундула, Лустуна, Мокрина, Альбина, Чивчина, Добрина, Ледескула, Керничного, Копілашя і Стога та із усіх інших гірських лон Гуцульського регіону Українських Карпат, сотні гірських потічків висмоктують воду для самого Чорного моря. Всі вони є витоками священної гуцульської річки Чорного Черемоша. Від прекрасних Чивчинських гір, від великого плоскогір’я Палениця, все ще віє на сучасних людей дитинством непорушної дикої природи смерекових пралісів, жерепових прачагарників та трав’янистих праполонин.
За легендою, на Чивчинських горах, у витоках високогірних річок і потоків Гуцульських Карпат, неправда не приймається і все добре тут дозволено. Для того, щоб на Палениці усе добре було можливим, щоб можна було, на величне християнське свято Різдво Івана Хрестителя, щось зачінати вперше (або й ще раз), весь первородний гріх, сконденсувався тут в болота. Доки на безкраїй рівнині – Палениці, навколо священного «Пупка Землі», ростуть знамениті обрядові «Весільні деревця», доки живі гілки безпосередньо торкаються гілок, а живі травинки – травинок, то до того часу, тут ніякий гріх не прокинеться.
Давні етноекологічні знання гуцулів, про легендарний «Пуп Землі» є життєво важливими знаннями. Вони пов’язують разом те, що, здавалось би, було розрізане назавжди: живих і померлих. Із філософської точки зору, мабуть завданням кожної людини на землі бути своєрідним «пупком», тобто бути малою ланкою, на короткий час поєднаною з цілим світом, а потім стати жалюгідним останком, минулим слідом …
Більшість людей знають, що «Пуп Світу» є у Римі, й іншого вже не буде. Чи ж це означає, що кожен християнин, юдей, турок, язичник, безбожник, чи людина іншої віри, мала б відректися від власного пупка? Але без власного єдиного пупка, ніхто не народився на Божий світ. Якщо знівечити свої рідні пупки й перемішати їх, то нічого доброго з того не вийде.
Текст: Іван Зеленчук, Ярослав Зеленчук, Національний природний парк «Верховинський».
Фотоілюстрації: Ярослав Зеленчук, Іван Коляджин, Національний природний парк «Верховинський».
