"Кляуза" – слово, яке привертає увагу та викликає чимало питань. Іноді це слово використовують як синонім до словосполучення "письмова скарга". Однак кляуза має й інше, технічне значення, більш відоме нам як "гребля". Слово запозичене з німецької мови, "klause" – "ущелина, перевал". Всі кляузи, які ще залишилися у Верховинському парку, будували за Австро-Угорщини.
Саме тоді, наприкінці ХІХ сторіччя, почався сплав лісу з високогір’я Українських Карпат і продовжився за радянської України аж до 1970-х років. Для керування гірським потоком будували греблі зі шлюзами, які називали на німецький кшталт "кляузами". Вони перегороджували річку, утворюючи водосховище, яке спускали, забезпечуючи в ріці необхідний для сплаву лісу рівень води.
У середині 1880-х у басейні Чорного Черемошу, який зараз частково входить до Національного природного парку "Верховинський", діяло вже 12 кляуз, у басейні Білого Черемошу – 5.
Будівництво гребель та інших гідротехнічних споруд (таких, наприклад, як бокованки – відбійні дерев'яні стінки на вигинах ріки) було необхідним через відсутність залізничного сполучення. У віддалених важкодоступних місцевостях потоки були єдиним можливим шляхом доставки кругляка з високогір’я.
Плоти з кругляка називали дарабами, а сплавників – дарабарями або бокорашами. Це була важка і небезпечна професія з високим рівнем летальності і каліцтв. Останні дараби пройшли Черемошем у 70-ті роки минулого століття. Коли ж для транспортування лісу почали масово використовувати автомобільний транспорт, потреба в кляузах відпала. За ними перестали доглядати, і ці вражаючі споруди почали руйнуватися.
Сьогодні ж на території парку можна побачити залишки лише 5 кляуз. Вони вже не виконують своєї основної функції. Натомість перетворилися на бар’єри для міграції риб. Тож поступово їх будуть демонтовувати. Бо вже є чудові приклади, як після розбору кляузи на території відновилася флора та фауна. Риба почала мігрувати, і на ці місця повернулися інші тварини. Якщо цікаво, детальніше читайте тут.
