Давні гуцули Карпатського краю створили красиві природознавчі легенди про осінній нерест струмкових форелей, так звані «Весілля пстругів» (гуцульською говіркою струмкові форелі – «пструги»). Вони щоосені нерестяться («труться») на водних плесах високогірних річок і потоків Чивчино-Гринявських гір. Видатний дослідник Гуцульщини, Станіслав Вінценз, записав від гуцулів легенду про осінні «Весілля пстругів». Він пише, що струмкові форелі живуть самотньо. Кожна окрема форель живе в місці свого полювання, на пристойній віддалі одна від іншої. Тільки восени, під час життєдайної мандрівки на нерестилища, до витоків водних джерел, вони скупчуються у великі «весільні» групи, які нестримно набуваються, танцюють і шаленіють.
Коли приходить їхня «весільна» пора осіннього нересту, у світлі сонця, а ще частіше, при місячній повні, струмкові форелі завжди пливуть проти течії, до витоків навколишніх гірських рік, річок і потоків. Вони настирливо пробираються вгору, бистрими гірськими ріками і потоками, для усамітнених «весільних» зустрічей.
Туди захоплено пливуть стрункі риби-панянки, з привабливими голівками, оточеними перистими чуйниками. Вони приодягнуті в сріблясту луску на шовковій підкладці, мають оксамитні, золотаво-притінені станики, що облягають дрібні груди. Всі риби-панянки, набухлі від ікри, із красивими шиями, радісно тремтять у «весільному танці».
А слідом за ними, уперто пливуть численні панцерно-сріблясті риби-паничі. Вони пливуть у розміреному пориві, але в непоступливій боротьбі поміж собою. Задля осіннього нересту – великих риб’ячих «весіль» і веселих розваг, всі «пструги» продираються ще далі, до скритих, під вершинами Чивчино-Гринявських гір, таємничих сховищ підземних вод. А звідти повертаються вниз, від Паленицького водорозділу, звідки розходяться витоки (гуцульською говіркою – «голови») чотирьох річок, на всі чотири сторони світу.
