На Верховинській Гуцульщині добре збереглися давні традиції ведення полонинського господарства. До визначних господарських подій в цьому краї відноситься осіння акція «Полониського розлучіння» корів, овець і коней. Тому ми пропонуємо вашій увазі відтворення природознавчого опису традиційного осіннього сходження худоби із просторих полонин Українських Карпат до навколишніх сіл. Наше відтворення здійснено на основі природознавчої книги видатного дослідника Гуцульщини, чернівецького професора Єротея Пігуляка «Верховинські згадки», яка була написана ще 120 років тому.
На початку твору, Єротей Пігуляк пише, як однієї осені, він попрощався із великим озером Шибене під високою Чорногорою, на березі якого відпочивав. Звідти він пішки прийшов до «Буркутського санаторно-курортного купелевого закладу» та піднявся на гору Чивчин. Для нас цікавим є те, як автор цієї книги гарно описує давню гуцульську традицію «Полонинського розлучіня» худоби на полонинах гори Чивчин та наступний довготривалий піший перехід широкими плаями, що ведуть пологими хребтами Гринявських гір, до високогірного села Пробійна, Верховинського району.
«На землі є багато країв, де гарно і красно, але у моїй Верховині, високо над Черемошем, таки найкраще. Гарні Альпійські гори зі своїми величавими, прямо у небо стріляючими, скалистими вершинами. Але всі вони острі і голі, дишуть холодною пущею. В тих кам’яних скалах, люди гірко витворюють плідну землю! Я не бачив там просторих зелених полонин та буйних смерекових лісів, які є окрасою наших Карпатських гір. Це пояснюється тим, що Альпи геологічно молоді гори, а Карпати – старші, змиті, вирівняні, огладжені гори.
Дивлюся я із моєї хатини на тихе зеркало озера Шибене. Бачу той спокій, який розстелився тими високими полонинами Чорногори, озареними лагідним сяєвом осіннього сонця. В мою душу вливається спокій, гармонія, мир і рівновага того милого образу краю. Нема милішого й лагіднішого образу Карпатських гір, як чудовий гірський краєвид гарної осінньої пори у Черемоській Верховині.
Вчора я попрощався із моїм добрим Шибенським озером та із бистрими потоками, аж під самою Чорногорою. А сьогодні зберуся і піду на Буркут. До «Кураційного дому» – того малого, гарного купелевого закладу. Гляну на него по літнім купелевім сезоні. А звідти піду на Чівчин та допоможу пастухам при згоні худоби із полонини у села. Сьогодні мають пастухи із Чівчинської полонини Мількова вирушати в дорогу. Славна гуцульська традиція осіннього «Полонинського розлучіня» худоби для всіх пастухів дуже важлива. Кожної осені вони нерадо прощаються із своїми красними полонинами і протягом кількох днів повільно перегонять вилітувану худобу в навколишні села.
Небавом я поступово перейшов від озера Шибене до поселення Буркута. Краса природи річкової долини та гірських схилів осіннього Буркута зачарувала мене. Отам в долині, блищить на сонцю срібно-зелений Чорний Черемош. За ним підносяться вгору, ясно освітлені смерекові ліси. А понад ними визирають красні трав’янисті полонини. Навкруги буяє чудовий рослинний світ.
Тут, у річковій долині Буркута, згустилось сонячне світло. Воно милує очі своєю тихою не згоряючою ясністю. Вся долина оповита такою світлою тайною, такою урочистою святістю, що й не знаєш, як поводитися в такім піднесенім настрою природи. Зараз тут твориться осіння казка природи. В тій сонячній «Буркутській долині» зараз розкошує священна тиша і райський спокій природи. У цьому благодатному місці Карпатських гір, кожної осені, відбуваються таємні «Весільні сходини ясного сонця і плодючої землі».
Із чарівного Буркута пішов я возовою дорогою горі ріки, у знамениті просторі «Горішшя». Бистрий Черемош шумів своїми крутими закрутами. У цьому місці в’ється річка із одного у другий закрут. Тут дерев’яні мости через річку переводять, раз по раз, із одного берега на другий. На протяжному околі, від Буркута до Чівчина, збереглася дуже цінна, найдикіша природа цілого річкового басейну Черемошу в Карпатських горах.
