Видатний гуцульський народний мудрець та знаменитий
полонинський господарь Фока Максим’юк (Шумеїв) із Ясенова
Горішнього.
«Чорногора – це особливе місце у Карпатах. Із Чорногори однакова віддаль єк до землі, так до неба, до гуцулів – чи до Бога. Священна Чорногора – це Пуп Світу».
Станіслав Вінценз «На високій полонині. Правда старовіку»
Спочатку ми познайомимо вас із короткими спогадами про видатного гуцула Верховинщини – Фоку Максим’юка (Шумеєвого) (1831-1896), які записані від його двох правнучок Анни Тафійчук і Марії Шкрібляк із Верхнього Ясенова.
Частина ІІ. Спогади правнучки Марії Шкрібляк.
Мене звати Марія Шкрібляк, 1958 року народження. Ви просили мене, аби я розказала вам про нашу родину Максим’юків (Анноччіних) із Верхнього Ясенова. Моя мама Марія народила мене вже у пізньому віці – у 44 роки! Мама жила й доживала зі мною. Дякувати Богу, вона прожила довгий вік – 93 роки. Тепер я живу на нашому родинному Анноччіному місці, що знаходиться на присілку Лихонький у Верхному Ясенові.
Найбільше я пам’ятаю минулі розповіді про нашу родину від своєї покійної мами Марії Шкрібляк та покійної баби Василини Максим’юк.
Свого прадіда Фоку Максим’юка (Шумеєвого) і прабабу Гафію
Максим’юк я не зазнала. На жаль, вони померли ще до мого народження. Спершу я вам трохи розкажу, шо я знаю про свого прадіда Фоку Максим’юка (Шумеєвого). Дальше розкажу про свого діда Івана Максим’юка (Анноччіного) і бабу Василину Максим’юк. Я добре знаю, що моя баба і мама продали Польщі землю на горі Попіван. Там потім поляки із гуцулами збудували там кам’яну Обсеваторію. Під Попіваном є велика тепла і пашиста полонина на 100 дійних коров. Цися зручна полонина була власністю нашого діда Івана і баби Василини Максим’юків. Коли моя мама Марія, виддаласи за дєдю Петра Шкрібляка із присілка Лисничька, то вона дістала у віно полонину Ґропа. На тій високій полонині вони господарювали разом із тетою
Гафією Шкрібляк, яка була виддана за Ивана Шкрібляка, рідного брата мого дєді. Потім нашу полонину радянська влада забрала до колгоспу.
Ми знаємо, що у нашому селі Верхній Ясенів, збереглося кілька
співанок про нашого прадіда Фоку. Одну гуцульську співанку про Фоку Шумеєвого ми знайшли у книзі Володимира Шухевича «Гуцульщина». Частина ІІІ. Львів, 1902 рік. В розділі «Гуцульські піснї. Поетичні оповіданя» поміщена співанка: «Пісня 46», що була записана від Олени Мойсеючки.
Гуцульська співанка про Фоку Шумеєвого.
«Ой у мене у садочку йиблїнка висока,
Куда ходив, то був славний Шумиюків Фока.
Куда ходив, то був славний, а все веселенький,
А йик війшов з Коломиї, то він став сумненький.
А йик війшов з Коломиї, то він засмутив си,
У неділю дуже рано із людьми прощьив си.
А йик з людьми він прощьив си, просив всю громаду,
Шоби му си ісходили на смутну пораду.
Заплакали усї люде дрібними сльозами,
Коли Фоку поховали из трьома ксьондзами.
Ой у моїм городечку зелений бобочок,
Отак Фоку поховали в камінний гробочок.
Та попросив свою жінку, би дала теличку,
Шоби єму збудували на гробу капличку.
Шоби єму збудували, срібний хрест поклали,
Шоби люди пизнавали, де Фоку сховали.
Полетіла біла пташка до Рабинця потока,
Там усїла в полонині, де літував Фока.
Она сіла в полонинї, кьєжко заспівала:
Чого цися полонинка така смутна стала?
Полетіла біла пташка в густий лісок швидко,
Усі люде в полонинці, лиш Фоки ни видко.
Потьєгла си сіра мрака, з долини, з потока,
Заросла тота доріжка, шо нев ходив Фока».
Таким чином ми ознайомили вас із усними спогадами про видатного гуцульського полонинського господаря Фоку Максим’юка (Шумеєвого), які були записані від двох його правнучок Анни Тафійчук і Марії Шкрібляк. А дальше, на основі записаних їхніх спогадів та коротких спогадів відомих
старожилів села Верхній Ясенів й архівних документів, ми науково-дослідно відтворили етносоціальний родовід їхнього славного прадіда Фоки Шумеєвого.
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи НПП
«Верховинський»
Іван Зеленчук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський».
