Видатний гуцульський народний мудрець та знаменитий полонинський господарь Фока Максим’юк (Шумеїв) із Ясенова Горішнього.
«Чорногора – це особливе місце у Карпатах. Із Чорногори однакова віддаль єк до землі, так до неба, до гуцулів – чи до Бога. Священна Чорногора – це Пуп Світу».
Станіслав Вінценз «На високій полонині. Правда старовіку»
Частина IV. Родина діда Івана Максим’юка і баби Василини Кумлик.
Дальше розкажемо вам про родину нашого діда тай баби (по мамі). Наш дідо був місцевий, називавси Іван Максим’юк (1887 р. н.). А наша баба називаласи Василина Кумлик (1892 р. н.). Вона була родом із села Зеленого, присілку Явірник. Дідо із бабою повінчались у Криворівнянській церкві, 1909 року. Згодом у їхній сім’ї народилиси дві дочки: тета Гафія і наша мама Марія. Але, на жаль, саме в той час розпочалася Перша світова війна. Вона принесла велику біду в нашу родину. Боже борони від такого, але під час тої проклятої війни, чоловік нашої бабусі Гафії – Дмитро Максим’юк (рідний брат Фоки) та наш дідо Іван Максим’юк, син Фоки, обидва загинули на фронті.
На жаль, вийшло так, наш дідо Іван, не повернувся живим із війни. Він прожив тільки 30 років й не діждав видіти своєї другої дочки Марії (нашої мами). Через війну, моя бабка Василина залишилася вдовою, будучи ще зовсім молодою – 21 рік. А моя мама Марія, була дуже маленькою, єк залишилася без дєді. Правду казали старі люде, що кожна війна – це «велика безпорадна біда на життєві біди».
Наша бабка Василина Максим’юк (із Кумликів) рано залишилася вдовою. Вона із своїми дочками, Гафією і Марією, та пізнішим сином Миколою, в основному жила із того, що вела домашне господарство й тримала дві свої полонині. Одна полонина Ґропа була під Попіваном, а друга – аж на Гнітесі.
Коли наша мама Марія вже стала дорослою, то вона виддаласи за місцевого гуцула Петра Шкрібляка (1906 р. н.) із сусіднього присілка Лисничька на Синицях. А мамина сестра Гафія, єк зовдовіла, то другий раз виддаласи за Івана Шкрібляка (1903 р. н.). Він був рідним братом нашого тата Петра.
У нашій родині Максим’юків (Анноччіних) вийшло так, що у 1930-х роках, вершина гори Попіван та полонини Ґропа на Чорногорі, перейшли у власність двох рідних сестер: Марії і Гафії Максим’юків (Анноччіних) та їх чоловіків, двох рідних братів: Петра та Івана Шкрібляків (Феделючукових). Таким чином, дві сім’ї разом, були спільними власниками землі на вершині гори Попіван та полонини Ґропа, під Попіваном. Вони мали із тої полонини добрий дохід.
Наша мама не раз розказувала, що 1935 року, вони продали свою пайку землі (яку дістала у віно), на вершині Попівана, державі Польща. А потім, на самому верьху Попівана, вміятні майстри збудувала із тесаного каменя і дерева Обсерваторію – дуже великий двоповерховий будинок і круглу вежу. Дахи на тій кам’яній будівлі на Чорногорі, були зроблені із мідної блєхи. Люде розказували, шо тоти мідні дахи було добре видно із Писаного Каменя, они сильно блишшєлиси на сонци. За тоти гроші, що мама дістала від продажі землі на верьху Попівана, вона купила у долині, на Погорільци, велику кішницу на чєтверо сін. Тепер на тій землі збудували дерев’яний будинок для Шибенського лісництва.
Таким чином, ми пошуково-дослідно відтворили родовід Фоки Максим’юка (Шумеєвого). Дальше ми хочемо звернути увагу наших читачів на актуальність збереження пам’яті про свою родину і свій рідний край. На нашу думку, в кожному селі Верховинщини колись жили і старанно працювали видатні особистості Гуцульщині. Вони зробили дуже багато добрих справ для збереження і розвитку природи і екології та матеріальної і духовної культури свого рідного краю. До таких видатних постатей Гуцульщини належить знаменитий полонинський господар Жаб’євщини – Фока Максим’юк (Шумеїв). Пам’ять про нього зберегли його дві правнучка Анна Тафійчук і Марія Шкрібляк та відомі довгожителі Верховинщини. На даний час, у селі Верхній Ясенів збереглася могила Фоки Максим’юка (Шумеєвого), придорожна кам’яна скеля із назвою «Фочіна Скала» та меморіальний дерев’яний хрест «Фочіна Фіґура».
Особливо важливо підкреслити, що історична постать Фоки Максим’юка (Шумеєвого) художньо описана видатним польсько-українським письменником і вченим Станіславом Вінцензом у його 4-томному епічному творі «На високій полонині» та видатним українсько-гуцульським громадським діячем і письменником Петром Шекериком-Дониковим в його відомій книзі «Дідо Иванчік». Прочитавши названі книги, можна довідатися багато цікавого про давню природу, історію і культуру свого рідного Гуцульського краю в Українських Карпатських горах.
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи НПП «Верховинський»
Іван Зеленчук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський».
