Видатний гуцульський народний мудрець та знаменитий полонинський господарь Фока Максим’юк (Шумеїв) із Ясенова Горішнього.
«Чорногора – це особливе місце у Карпатах. Із Чорногори однакова віддаль єк до землі, так до неба, до гуцулів – чи до Бога. Священна Чорногора – це Пуп Світу».
Станіслав Вінценз «На високій полонині. Правда старовіку»
Частина V. Про науково-дослідне відтворення родоводу Фоки Максим’юка (Шумеєвого) із села Ясенова Горішнього.
На завершення викладу нашого науково-дослідного відтворення етносоціального родоводу знаменитого гуцула Фоки Максим’юка (Шумеєвого), ми хочемо додати, що 90-річна Марія Іванівна Шкрібляк, нам особисто розповідала про свого знаменитого діда Фоку Максим’юка (Шумеєвого). Двадцять років тому, ми працювали науковцями у колишньої Філії «Гуцульщина» НДІ Українознавства МОН України. Саме в той час, ми, разом із директором цієї наукової установи, світлої пам’яті Петром Васильовичем Шкрібляком, відвідали у Верхньому Ясенові, на присілку Лихонький, садибу господині Марії Максим’юк, дружини Петра Шкрібляка. Тоді вона вперше розповіла нам про продаж своєї землі на вершині гори Піп Іван, тогочасній державі Польща, для будівництва там високогірної Астрономо-метеорологічної обсерваторії.
Історично склалося так, що вона була останньою приватною власницею землі на вершині гори Піп Іван. Тоді вона сказала нам таке: «Єк ми из сестров Гафією виддавалиси, то моя мама Василина Максим’юк (Анноччіна) дала нам обом у віно полонину Ґропа. Витак польська держава купила у нас той ґрунт на Попівані, тай збудувала там Обсерваторію. А за тоти гроші ми купили собі у Погорілци файну кішницу на чєтверо сін».
Багато цікавих фактів про складну долю Фоки Максим’юка (Шумеєвого) (1831-1896), ми довідались від заслуженого працівника культури України Михайла Нечая (1930-2011), колишнього працівника НПП «Верховинський» Юрія Ватуйчака (1955-2023) та інших відомих старожилів і довгожителів Верхнього Ясенова. Зокрема, ми кілька разів зустрічались і розмовляли із досвідченими господарями, тогочасними старожилами цього села: Іваном Рокіщуком (1924 р. н.), Дмитром Кумликом (1920 р. н.) та Іваном Максим’юком (1923 р.н.). Особливо потрібно відзначити, записані нами, цінні спогади колишнього довгожителя Верхнього Ясенова, 97-річного Миколи Ватуйчака (1928-2025), його дружини Анни Ватуйчак (1928 р. н.) та її рідної сестри Гафії Піґуляк (1931 р. н.), з роду Василя Цвілинюка. Саме від них ми вперше почули, що на нашій Гуцульщині, за старовіцькою сімейно-родинною етикою, всі позашлюбні діти колись мали делікатну гуцульську назву: «простибижний син, простибижна донька, або простибижна дитина».
На завершення, виражаємо щиру вдячність всім нашим респондентам, які своїми спогадами і документальними фактичними даними, допомогли нам більш достовірно відтворити призабутий родовід славнозвісного гуцульського народного мудреця, знатного полонинського господаря Фоки Максим’юка (Шумеєвого) із Ясенова Горішнього.
Маємо надію на успішне продовження дослідження життя і творчої діяльності видатного гуцула Фоки Максим’юка (Шумеєвого) В цьому нас підтримують науковці Польщі, наші колеги із НПП «Верховинський», краєзнавці Верховинщини та пані Людмила Федюк, яка працює редакторкою буковинської газети «Карпати» на Путильщині. Для нас дуже важливо, що особисто вона є внучкою Анни і Юрія Тафійчуків – талановитим нащадком знаменитого гуцула Фоки Шумеєвого із Ясенова Горішнього.
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи НПП «Верховинський»
Іван Зеленчук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський».
