Визначні природознавчі мандрівки Івана Франка гуцульськими теренами Верховинського регіону Українських Карпатських гір.
«Івана Франка вважають не тільки видатним письменником, політиком та науковцем, а й батьком-засновником українського туризму. Він сам був завзятим мандрівником, прихильником «зеленого», гірського туризму, учасником і організатором цілої низки групових мандрівок та етнографічних і краєзнавчих експедицій в Галичині. Географія його подорожей охоплює не лише Львів, Галичину і Карпатський регіон, а й чимало населених пунктів і туристичних атракцій України та Європи загалом». Богдан Тихолоз.
Частина ІІ. Петро Франко про мандрівки Івана Франка теренами Карпатських гір. «Іван Франко зблизька».
На літні вакації ми із батьками все кудись їздили. Найкращі вакації ми проводили в Карпатських горах. Спочатку ми їздили до Косова, а потім до Криворівні. До о. Олекси Волянського та місцевих господарів Проця Мітчука (Ціміюка) і Василя Якіб’юка (Ивандюка). Часто ми бували і в Буркуті, у «Закладі купелевому», який вела тоді відома жаб’євська пані Теофілія з Коржинських, Лакуста. Батько залюбки збирав по горах різні гриби, єгоди, афини, ґоґодзи і чорниці.
Наш батько досліджував різні комашки, збирав їх у пляшки і заливав спиртом. В гірській річці Чорний Черемош, потоках і головицях Криворівні водиться загадкова жива істота (довжиною 15 см, товщиною 1 мм), яку гуцули звуть «волос». Тато назбирав тих «волосів» у пляшечку і привіз їх до Львова та віддав професорові Іванові Верхратському для наукового природознавчого дослідження.
В Криворівні наш батько поміг господареві Процю Мітчукови із присілка Заріччя, купити ґрунтик з ліском. За те ми мали право мешкати у них під час літніх вакацій. Спочатку ми кілька літ перебували у їхній новій хаті, а потім перебралися на протилежний берег Чорного Черемоша, до садиби Василя Якіб’юка.
В Криворівні батько зібрав багато цінного фольклорно-етнографічного матеріалу про Гуцульщину. Він записував детально гуцульські народні приповідки, оповідання про найвідомішого ватажка гуцульських опришків Олексу Довбуша та народні співанки. Це збирання етнографічного матеріалу мало великий вплив на найстаршого татового сина Андрія та на мене особисто. Мій брат Андрій, і я записували від гуцулів Жаб’євщини багато цікавих переказів про сиву давнину Гуцульських Карпат.
Наш батько радо ходив у далекі походи. Із Криворівні ходив на високі кам’яні скельні Церкви у Синицях. Там недалеко знаходиться глибока підземна кам’яна печера, у якій ціле літо зберігається лід. Ходив також на живописну Кичіру поблизу Тарночки та інші лісисті верьхи навколо Криворівні.
На одному верьху поблизу Ігреця стояв великий камінь, у якому Олекса Довбуш заховав всій скарб (беривку срібних сороківців). Розказують, що один допитливий гуцул із Криворівні, розбив барткою кам’яний сховок і знайшов там скарб. Той загадковий камінь, ще 1912 року, показував мені Василь Якіб’юк, який дуже добре знав всі гірські терени Криворівні.
Наш батько кілька разів був на Писанім Камені у Ясенові Горішньому. Там, мабуть, ще й досі зберігся його напис на камені: «І. Франко». На Писанім Камені знаходиться підпис видатних буковинських письменників Юрія Федьковича та Ольги Кобилянської.
Але найкращі вакації проводив наш батько в далекому Буркуті, що вище села Ріка Зелена поблизу Чорногори. Там ми пили смачну мінеральну воду «Буркут», ходили на Гринявські і Чивчинські гори: Луковицю, Ватунарьку, урочище Синє Плесо та потоки Добрин і Чівчин. В лісах було багато грибів, а в потоках багато пстругів, слижів та бабок.
Гуцули кілька разів приносили батькові зловлені головатиці (лосось дунайський). Одну дуже велику головатицю прислав батькові до Львова знайомий господарь Процьо Мітчук із Криворівні. В Буркуті батько щодня ходив до того знаменитого джерела по мінеральну воду «Буркут». Навіть і на літніх вакаціях наш батько працював дуже багато. Здавалося, що провідною гадкою батька ціле життя було: «Праця, праця і ще раз праця!».
Коли наш батько заглиблювався у працю, то не чув нічого більше, що коло нього діялося. Він працював невтомно за одним присідом 5-6 годин. Короткий перерив на обід – і батько знову працював до вечері, а по вечері, продовжував писати до пізньої ночі.
Одного літа ми були в гуцульському селі Довгополі, де жили в місцевого священика о. Івана Попеля. Там протікає гірська річка Білий Черемош, яка величиною дорівнює Чорному Черемошеві в Жаб’ю. Тоді на обох річках проходив сплав дерева дарабами. Для цього, два рази на тиждень, гатєрі відкривали гаті і вода в річці піднімалася на півметра. Одного разу, ми всі бавилися на збитих дарабах, що стояли на воді. Несподівано прийшла повінь, яка знесла нашого брата Андрія у воду. Ми всі задеревіли від страху, але наш батько відважно кинувся у воду і таким чином спас його в останню хвилину …
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи Національного природного парку «Верховинський». Іван Зеленчук, старший науковий співробітник Національного природного парку «Верховинський».
