Частина І. Визначний гуцульський господар Танасій Уршеджук із Жабя-Їльці – колишній власник полонини на горі Чивчин.
Національний природний парк «Верховинський» протягом останніх одинадцяти років здійснює постійний природознавчий моніторинг найцінніших видів рослинного і тваринного світу Чивчино-Гринявських гір в Українських Карпатах. Тут проводяться наукові дослідження і державна охорона рідкісних та екологічно вразливих видів диких рослин і тварин, які занесені до Червоної книги України. Особлива увага приділяється збереженню і захисту унікальних смерекових пралісів, які займають 15 % території Парку.
Про велику цінність природи і екології високогірного терену Чивчино-Гринявських гір писали відомі зарубіжні та українські природодослідники: Якоб Тюркот, Броніслав Павловський, Констянтин Малиновський, Степан Стойко і Володимир Чопик та ін. Багату природну й культурну спадщину Гуцульського регіону Українських Карпат художньо описали визначні українські письменники і поети: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Михайло Ломацький, Єротей Пігуляк і Петро Шекерик-Доників, Параска Плитка-Горицвіт та ін.
Видатний польський письменник, доктор філософії Станіслав Вінценз (1888 – 1971) написав славнозвісну чотиритомну епопею про старовіцьку Гуцульщину під загальною назвою: «На високій полонині». Вона вперше відкрила для Європи прекрасні барви та славну історію Гуцульської Верховини. Цей знаменитий цінний твір створювався автором протягом 40 років дослідницької й письменницької праці, на основі особисто зібраного, дуже цінного етнографічного матеріалу про традиційний побут, звичаї, обряди, пісні, легенди, духовну культуру давніх гуцулів Жаб’євщини.
Ми пропонуємо вашій увазі відтворення народних природознавчих і екологічних застережень про небезпеку вирубування смерекових пралісів Гуцульських Карпат, які висловлював столітній гуцульський мудрець Танасій Уршеджук (Танасенько) (1832-1927), із відомого села Жабє-Їльці. Наше відтворення виконано на основі природознавчих і етнографічних матеріалів літературної повісті «Танасенько», поміщеної в другій книзі тетралогії Станіслава Вінценза «На високій полонині. – Книга 2. Нові часи (Чвари)».
Із літературної повісті «Танасенько» ми довідуємося багато цікавого про видатного гуцульського ґазду Танасія Уршеджука із Жаб’є-Їльців. Видатному досліднику Гуцульщини, доктору Станіславу Вінцензу, що протягом 15 років постійно проживав у чорногірському селі Бистрець, на присілку Скарби, вдалося (на фактичній документальній основі) створити літературний образ цієї справді історичної особистості Жаб’євщини. Про феномен гуцульського мудреця «Танасенька», як досвідченого полонинського господаря, котрий володів просторю полониною на горі Чівчин, автору багато розповів місцевий старожил Юрій Храпчук (Федчук), що дожив до 1930-х років. Він був сучасником й близьким сусідом знаменитого Танасенька.
Сам Юрій Федчук, також був досвідченим господарем у селі Жабє-Їльці. Він належав до тих шести видатних особистостей Гуцульщини, які 140 років тому, стали засновниками першого в історії Жаб’євщини науково-дослідного товариства: «Чорногірського відділення Татранського товариства». До нього зокрема входили: о. Софрон Витвицький, Ян Грегорович, Станіслав Пшибиловський, Танасій Уршега, Юрій Храпчук і Микола Ілюк. Кожен засновник цього поважного товариства , щорічно сплачував значний грошовий членський внесок, який дорівнював вартості однієї корови. А зібрані спільні кошти витрачалися на потреби етнографічного дослідження і культурного розвитку тогочасної Жаб’євщини.
Доктор філософії Станіслав Вінценз пише, що старожил Юрій Храпчук багато цікавого розповідав йому про відомого мудреця Танасенька. Для нас важливим є те, що Танасій Уршега переконливо висловлював свої застереження стосовно екологічної небезпеки розпочатого промислового вирубування високогірних смерекових пралісів Жаб’євщини: в урочищі «Руський Потік» у с. Бистрець та в урочищах «Рабинець» і «Попадінец», поблизу села Буркут. «Зараз ми славні гуцульські ґазди із своїми конями, коровами і вивцями на наших полонинах й у лісах. А шо буде далі? Нам траба так жити і ґаздувати у цих Верьхах, аби не занапистити старої правди і традицій наших предків!».
Дальше ми наводимо спогади гуцула Юрія Федчук про свого славного побратима: «Танасій Уршеґа був наймудрішший і найкрашший ґазда на нашій Гуцульщині. Тепер наші люде із великою приємністю згадуют тоти «добрі чіси з-за Танасенька». У старшому віці, дідо Танасенько справедливо нарікав на нові чіси, на появу перших великих бутинів у його рідному Жаб’єському краю, із яких лиш тільки пияцтво тут зросло, а не ґаздивка. Вин всім казав, шо той є найкрашший ґазда, хто життя дає і людям, і худобі й травам полонинським також. Такий ґазда, й гірським пралісам теж, залишає місце на світі, бо вони є «Божими Лісами»! Наш славний Танасенько знав, шо говорив…».
