Видатний гуцульський народний мудрець та знаменитий полонинський господарь Фока Максим’юк (Шумеїв) із Ясенова Горішнього.
«Чорногора – це особливе місце у Карпатах. Із Чорногори однакова віддаль єк до землі, так до неба, до гуцулів – чи до Бога. Священна Чорногора – це Пуп Світу».
Станіслав Вінценз «На високій полонині. Правда старовіку»
Спочатку ми познайомимо вас із короткими спогадами про видатного гуцула Верховинщини – Фоку Максим’юка (Шумеєвого) (1831-1896), які записані від його двох правнучок Анни Тафійчук і Марії Шкрібляк із Верхнього Ясенова.
Частина І. Спогади правнучки Анни Тафійчук. Мене звати Анна Тафійчук, 1938 року народження. Дєкувати Богу, мені йде 87-ий рік, а моєму чоловікові Юрію Тафійчуку виповнолося 93 роки. Ми прожили разом в шлюбі 67 років. Із нами живе дочка Галина. Мого діда Івана Максим’юка, 1914 року, забрали на Австрийську войну. Дідо мав 30 років, як загинув на фронті. Тому моя баба Василина залишилася молодою вдовою. Боже борони від такого, але моя мама Марія і тета Гафія, ще маленькими стали сиротами.
Мені пощастило, що я до 10-ти років виростала і своєю прабабкою Гафією Максим’юк, із роду Боцвінко. Вона народила нашого діда Івана Максим’юка. Прабабка Гафія прожила 90 років й була дуже доброю людиною. Вона розказувала мені про нашу родину Максим’юків (Анноччіних).
Моя прабабка навчіла мене корову доїти. Вона носила мене малу на плечах, здолини д’горі: від хати тети Гафії, до нашої хати у Лихонькому. Добре пам’ятаю єк вона казала мені таке: «Я вже старенька тай маю білий волос, а ти маленька й також маєш біле волосячько. Виходить, шо ми двоє добре пасуємо одне до одного». Від прабабки і мами я чула розповіді, що мій дідо Іван Максим’юк (Анноччін) був високий, міцний і файний. Він дуже удавси у свого дєдю Фоку Максим’юка (Шумеєвого).
Наш прадід Фока Максим’юк (Шумеїв) мав свій ґрунт на горі Попіван Чорногірський тай полонину Ґропа під Попіваном. Від цього прадіда Фоки, до нашого діда Івана Максим’юка (Анноччіного) перейшла земля на горі Попіван і велика полонина Ґропа. Витак нашя баба Василина продала тоту землю на верху Попівана державі Польшя, для будівництва там Обсерваторії. В молодості я була на нашій полонині Ґропа.
Коли була висилка, 1947 року, нас виселили у Караганду (бо ми мали полонину). Але Господь Бог допоміг, що ми всі живі вернулиси знову до Верхнього Ясенова. На старші роки, моя мама Марія співала сумну співанку про свого покійного чоловіка Петра Шкрібляка, його брата Івана та нашу полонину Ґропа:
«Ой ковала зазулиця,
Из-за Попівана,
Та на видко вже на Ґорпі,
Ні Петра, ні Йвана».
Хочу сказати вам, що коли мене хрестили, то назвали Анною. Так було зроблено в честь моєї прапрабабки Анни Шумеюк (Анночьки), яка народила сина Фоку (мого прадіда). У нашій хаті збереглася лиш одна єдина фотографія прабабки Гафії і бабки Василини. У мене ще була старшя сестра Василина, із 1931 року, яка прожила 92 роки. Вона також багато знала про нашого прадіда Фоку і прабабу Гафію. Я маю рідну сестру, Марію Шкрібляк, котра молодшя за мене на цілих 20 років.
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи НПП «Верховинський»
Іван Зеленчук, старший науковий співробітник НПП «Верховинський».