Зима, Писаний камінь і діти-дорослі
Учасники затії: трохи дітей, найменшій Марічці – 5, найстаршій Юсті – 11. Трохи дорослих, і це для багатьох перший зимовий похід. Всі одягнені в лижні костюми, але без бахіл, і то найбільша помилка.
Фінальна емоція: на мокрі ноги – просто байдуже. Ми п’ємо теплий чай на вершині. Ліс засипаний снігом, ніби у казці, на дерева поналипало. Горизонт на заході сонця рожево-синьо-фіолетовий і переливається, ніби хтось розлив фарби на морозне небо. Величне каміння притрушене снігом і виглядає, наче величезні снігові брили.
Людей ми зустріли кілька випадкових. І це дало змогу відчути тишу, мороз, вітер і захід сонця без шуму.
Що зробити, щоб це пережити?
Ми приїхали на Водохреща до Криворівні. У місце, де бережуть традиції коляди від діда-прадіда. Про це більше можна прочитати тут:
Щоб піти до Писаного каменя, зручно оселитися у Криворівні, Верховині та селах поруч. Ми зупинилися в хаті у селі Ільці.
Спакували з собою чай, канапки. Спорядження – у всіх з собою черевики водонепроникні для трекінгів, рукавиці лижні, які теж не промокають, лижні костюми. Ніхто не мав бахіл, і у всіх намокли ноги:) То надважливий атрибут для зимових походів. Снігу місцями – до колін.
Їдемо до Буковицького перевалу. Від Криворівні – це зовсім близько.