Для нас важливо, що Ст. Вінценз, у своєму епічному творі, правдиво описав полонинське господарство на Чорногорі, яка є фізико-географічним і полонинсько-господарським центром Гуцульського регіону Карпатських гір. Тут традиційно, кожного літнього сезону, досвідчені ватаги і пастухи Гуцульщини випасали вівці, кози і корови на своїх рідних високогірних полонинах. Протягом цілого літа полонини Чорногори та Чивчино-Гринявських гір були територією, де проживали та варили сир і виробляли бриндзу витривалі і працьовиті місцеві гуцули. Кожного Божого літа всі досвідчені ватаги та їх пастухи залишали свої сільські домівки на своїх дружин і відправлялися «щасливо літувати» на високогірні полонини.
В цьому зв’язку, аби зберегти дуже давню гуцульську сімейно-обрядову весільну традицію, жителі навколишніх чорногірських сіл Жаб’євщини, що готували на осінь весілля своїм дітям, повинні були підніматися на віддалені полонини, щоб гідно запросити ватагів і пастухів на заплановане весілля.
В цьому контексті, ми відтворили тему високої поваги найбільшої сільської громади Жаб’євщини до всіх своїх працівників полонинського господарства. Для етнографії Гуцульщини дуже цінним є те, що Ст. Вінценз, автор красивих міфів і легенд про старовіцьку Гуцульщину, художньо описав, як високоповажний полонинський господар Фока Максим’юк (Шумеїв), 1887 року, особисто запрошував гуцульських ватагів і вівчарів на весілля панни Зофії Пшибиловської (матері письменника Ст. Вінценза), дочки Ст. Пшибиловського (тогочасного польського дідича Криворівні).
«У Чорногорі, на полонині Кізі Улоги, Фока Шумеїв запрошував полонинського ватага, славного гуцульського мудреця Максима із Ївіря та його вівчарів на майбутнє весілля у Криворівню. Бо весілля обіцяє новий світ, нове життя, так як Тиждень творіння, як Святочний тиждень Різдва. Тут варто додати, що саме цьому високоповажному чоловікові (який вмів читати і писати) в полонині Ґаджіна, біля Довбушевої Кірниці, одного літа приснився пророчий сон-видіння Пресвятої Богородиці із її мамою святою Анною.
Наступні слова запрошення на весілля є прекрасним прикладом вияву високої поваги до цього знаменитого ватага-мудреця Максима та його вівчарів, які літували на чорногірській полонині Кізі Улоги. «Будьте ласкаві, не погнівайтеся, не відмовте. Пан дідич Ст. Пшибиловський і пані Отилія Василко та я, Фока Максим’юк, просимо вас, пане-господарю Максиме, на весілля панни Зофії. Поблагословіть весільних молодих. З ваших рук щастя стікає, світло йде на всіх!». Фока так шанобливо запрошував на весілля доньки пана-дідича Криворівні, якби сам видавав її заміж. Він гідно дотримувався давнього гуцульського звичаю, навіть воскрешав все те, що поволі згасало.
Дальше Ст. Вінценз робить висновок про харизматичність особистості Фоки Максимюка (Шумеєвого), як живого творця гуцульських звичаїв, обрядів і традицій Жаб’євщини. «Таким чином, Фока не тільки розумно займався відгінним полонинським господарством на чорногірській Ґропі й чивчинській Гнітесі, а й завжди життєрадісно колядував, грав, співав і танцював. Власне тому він, супроти неминучості долі, вийшов далеко поза світ гуцульських пастухів Карпатських гір».
