Далі Станіслав Вінценз наводить цікавий опис однієї зустрічі та гостювання Фоки Максимюка (Шумеєвого) у хаті-ґражді Танасенька в Жабю-Їльцях. На весняне свято Ївдокії, пан-господарь Фока із Їсенова Горішнього, повернув у гості до свого побратима Танасія Уршеги, що жив поблизу церква у Їльцях. Тут варто додати, що особисто Танасій знав ще із хлопця батька Фоки – Миколу Максим’юка. Він також був добре знайомий ще із 91- річним дідом Фоки – Андрієм Шумеюком (1828-1919). Із історії Гуцульщини відомо, що знатний гуцульський рід Шумеюків володів великою полониною «Ґропа» під горою Піп Іван (Чорногора) та далекою полониною «Гнітеса» в Чивчинських горах.
Гуцульська ґражда та ґаздівство Танасенька складалось із кількох великих дерев’яних хат, з’єднаних просторими подвір’ями. У воринових загородах, численна породиста худоба, споживала розкидане по снігу, запашне зелене сіно. Там були знані радовецькі корови, які давали багато молока. Були також місцеві карпатсько-гуцульські вівці, що ще ранньою весною почали відчувати наближення довгоочікуваного Полонинського ходу. Всього Танасенько утримував на своєму великому господарстві добрих кілька сотень корів та понад одну тисячу овець. В Їльцях добре пам’ятають, що він щедро міг дати «за Простибиг», молодим ґаздам свого села дійну коровку й навіть пару волів.
І мабуть, ніхто із гуцулів Жаб’євщини не знався на коровах, конях і вівцях так добре, як він. Пам’ять у Танасія Уршеги була особлива. Він знав кожне своє телятко, лошатко і ягнятко від народження. Постійно був зайнятий на своєму господарстві, від самого ранку до темної ночі. Бо добрі ґазди по-Божому ставляться до всього живого, до кожної живої істоти, вони мають відкрите щире серце.
Танасенько радо зустрів свого побратима Фоку на просторому подвір’ї перед хатою. Він швиденько перебрався із робочого вбрання у святкове. Убрав на себе черлені волосінки (крашениці), вишиту леніну сорочьку та єрований овечий кожух. Його біле, довге і густе волосся, красиво підстрижене «у пидтинці», було злегка намазано свіжим овечим маслом. Спочатку він завів Фоку у свою робочу майстерню, де показав добротні дерев’яні бербениці, коновки, крісла, коси, греблі, вила і лопати, зроблені його руками. В його майстерні приємно пахло деревиною смереки і кедра.
Потім господар запросив свого поважного гостя у хату. В просторій світлиці (т’ихаті) він розклав на великому столі, перед поважним гостем кілька будзив сира, кожен такою величиною єк жорен. Гостинний дідусь Танасій цілий вечір спілкувався із любим Фокою. Він говорив довго й переконливо: «Дєкувати Господу Богу, шо ми два стрітилиси й видимоси разом. На старші роки я щиро радуюси своїми дітьми і господарством. Бо хто дбаї про дітий, той дбаї про світ, а ни про себе. Я навіть не знаю, єк так футко мій вік пролетів. Від священика Долішньої церкви Жєб’ївської парафії, я довідався, що мені на Покрову 90 років минуло. Це не багато, ні, але …Я глибоко вірю, що у нашому житті, на все є Божя Воля й Божя Ласка!
