На завершення цієї статті, ми хочемо навести відтворення короткого опису спогадів Танасія Уршеги про його пам’ятну зустріч із столітнім гуцульським віщуном-пророком Максимом з-під Ївіря у Бистриці. За давніми народними переказами, одного разу цьому віщунові в священній Чорногорі, на полонині Ґаджіна, коло Довбушевої Кірниці, приснився пророчий сон-видіння Пресвятої Богородиці та її святої матері Анни. Він називав наші смерекові та кедрові праліси священними «Божими Лісами», які завжди були надійною екологічною опорою і оберегом Гуцульського регіону Українських Карпат.
Під час тієї пам’ятної зустрічі Тансенько почув від столітнього праведника Максима багато мудрих думок, які запам’ятав на все життя. «Споконвіку наші рідні Карпати та священна Чорногора були покриті красними кедровими й смерековими пралісами, а на Верьхах простягалися розкішні трав’янисті полонини. Боже нас борони від такого, але після того, як обдурені гуцули вирубають найкрашші «Божі Ліси», скоро може прийти запустіння наших золотих полонини. Тільки дурні гуцульські господарі видіт у своїх коровах і вівцях, лиш саме молоко, масло, бриндзу, вовну, сукно, кожухи і шкіри. А розумні гуцульські господарі видіт у своєму ботею овечьок священну «Божу Росичьку». Кождого Божого літа гуцульські бовгарі й вивчірі, старанно випасають людські корови і вівці на високих полонинах. Они ночями буріт великі ватри, голосно труб’їт у роги і трембіти, весело играють у динцівки і флоєри тай співают полонинські співанки. А в нещасних зимових бутинах та у бутинарських колибах нема нічього подібного…
Наші славні гуцульські предки здавна жили й господарювали у цьому Карпатському краю. Вони вважали свої прекрасні кедрові й смерекові праліси, священними «Божими Лісами». А величезні баштові ялицеві дерева, давні люде гордо називали «Красними Їлями». Вони вважали їх непереможними деревами-побратимами, які надійно захищають навколишні гірські села і їх людей від стихійних лих: повеней і засух. Коли ми бездумно зачінаїмо рубати свої «Божі Ліси», то самі собі накликаємо усєкі біди на свій край, на свій народ. У цих стрімких Верьхах, зимова лісорубна робота мужчин-бутинарів є занадто кіжка й студена. Обдурені бутинарі, своїми залізними пилами і сокирами, насильно відбирають життя у дерев. Тому за содіяне вбивство священних дерев, праліс мститься на тих грішних людях. Боже борони від такого, але за зрубаний праліс, їм прийдеться дорого заплатити: своїм здоров’ям і навіть життям … Якщо ми не дамося обдурити спокусливими бутинарськими грошима і збережемо наші священні кедрові й смерекові праліси та золоті полонини, то они ніколи ни дадут нам пропасти у нашому твердому гірському житті у рідному Чорногірському світі».
На закінчення хочемо додати, що про гуцульську хату-ґражду та садибу Танасія Уршеджука в центрі села Їльці нам багато розповідала, світлої пам’яті, місцева гуцулка Ірина Малиновська із Верховини. Зокрема, вона згадувала, таке: «У великих дерев’яних хатах Уршеджука скрізь було дуже чисто. В просторій т’іхаті були файні образи, стояли дуже широкі лавиці та відчувався приємний запах бджолиного воску. Згідно заповіту покійного Танасія, за старовіцким гуцульським похоронним обрядом, дубову домовину із його тілом поклали на дерев’яні сани й двома міцними волами тягнули по великій траві до церкви. Всіх людей дивувало, чому він не хотів, аби його тіло перевозили до церкви, як звичайно, двома кіньми на возі».
Таким чином, ми познайомили вас із історією появи перших суцільних вирубок кедрових та смерекових пралісів в Українських Карпатах, яка літературно описана у відомій книзі Станіслава Вінценза «На високій полонині. Нові часи (Чвари)». Ми намагалися відтворти основні екологічні застереження славнозвісного гуцульського ґазди Танасія Уршеджука (Танасенька) із Жаб’я-Їльців, про велику екологічну шкідливість початку вирубування смерекових пралісів Гуцульських Карпат, котрі мають глибокий природно-заповідний та природо-охоронний зміст.
