«Мене ваблять Ваші незнані, а вже милі Карпатські гори і вся Ваша країна, що здавна мрією моєю стала». Леся Українка.
Перебуваючи в Чернівцях, Леся Українка проживала в домі Ольги Кобилянської та її батьків. Відомо, що в Народному домі відбувся святковий вечір, присвячений літературній творчості Лесі Українки. Для нашого дослідження важливим виявилося прийняте рішення Лесі Українки, аби відправитися на лікування цілющою мінеральною водою «Буркут», в село Буркут, що заховалося «на краю світа, в Карпатських горах». Вона у своїх листах із Вижниці пише, що хоче відбути на довготривале лікування й відпочинок в Карпатські гори.
Склалося так, що в Чернівцях, досвідчений лікар, пан Ангаух, порекомендував їй поїхати на водолікування у високогірне село Буркут. Воно розташоване на південь від гори Піп Іван Чорногірський (2028 м н.р.м.), в середній частині басейну річка Чорний Черемош. В той час, протягом літнього сезону, в Буркуті щоліта працювала приватна водолікувальна санаторія. Багаторічною орендаторкою цього закладу була пані Теофілія Лакуста, котра у відпочиваючих одержала почесну назву: «Ґаздиня Буркута». Вона була дочкою отця Теодора Коржинського, відомого священника Жаб’євської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Пані Теофілія Лакуста, жила у Вижниці, вона рано залишилася вдовою із трьома дітьми, по священнику, отцю Володимиру Лакусті, що служив на парафії Ясенова Горішнього. ЇЇ рідна сестра, пані Євгенія Сохацька, відпочиваючи в Буркуті, за свою гарну вдачу і вроду, одержала славну назву «Перлина Карпат».
Варто додати, що Леся Українка двічі перебувала у Вижниці, де тривалий час проживала в гостьовому будинку пані Ганни Голоти та її чоловіка Михайла Москви. Згадуючи про свої подорожі околицями Вижниці, вона писала, що із високого гірського перевалу Німчич, несподівано побачила вражаючий сонячний блиск чистих вод Черемоша в селі Ростоки (колишня Тисова Рівня): «Раз ми заїхали високо на гору Німчич і бачили звідти, при заході сонця, щось таке гарне і срібне, як мрія, – кажуть, що зветься Ростоки».
В листах, Леся Українка пише, що «Буркутський кургауз», складався із одного великого і двох менших, зручних дерев’яних будинків, котрі були розташовані біля устя Буркутського потоку в річку Чорний Черемош. Поблизу тих відпочинкових будинків, та навколо невеликої долини, розташовані три гірські схили, на яких ростуть густі смерекові ліси. Маленьке село Буркут було дуже зручне для відпочиваючих, було розміщене в міжгірній долині, що славиться своїм джерелом із цілющою мінеральною водою та великим природним спокоєм і тишиною. Вона пише, що Буркутський санаторний заклад працював під наглядом досвідченого лікаря Володимира Кобринського, сина отця Йосафата Кобринського. Там можна було пити свіжу мінеральну воду «Буркут», яка містить в собі мікроелементи заліза, натрію і кальцію. Разом із тим, там можна було приймати лікувальні ванни із мінеральної води.
Леся Українка наголошує, що саме літо є найкращим сезоном для санаторно-курортного лікування і оздоровлення в Карпатських горах. Влітку тут гірське повітря чисте, тепле й вологе, насичене киснем та фітонцидами, які виділяють навколишні смерекові ліси. Пізніше восени, в Буркуті, під час сонячної погоди, вдень повітря нагрівається й стає достатньо тепле, але вночі воно помітно охолоджується. Леся Українка має надію на значне оздоровлення в Буркуті, завдяки цілющим лікувальним властивостям мінеральної води «Буркут», чистоті гірського повітря й можливості безпосереднього тісного спілкування із дикою природою Карпатських гір.
В одному листі Леся Українка пише, про свою наступну поїздку із Вижниці в Буркут та просить Івана Франка, аби мати можливість зустрітись із ним в Криворівні. Принагідно додамо, що вона називає тогочасну пошту в Буркуті, яка працювала три дні на тиждень – «останньою поштою в селі Жаб’є», що знаходиться високо в Карпатських горах.
Для більш детального ознайомлення із окремими думками Лесі Українки, ми нижче наводимо вибрані місця із її тогочасних листів.
До Михайла та Ольги Косачів (сестри). 5 липня 1901 р., Чернівці.
Тут мені радять одне місце в руській Буковині (це за Вижницею, близько Чорногори), високе на 1000 метрів над рівнем моря, Буркут. Не город, не містечко і навіть не село. А так собі «колонія» для літніх мешканців, з Буркутським закладом купелевим і з хатками тіпа шале (швейцарських будиночків, а не великих будов санаторських). Кажуть, що там є весь потрібний комфорт. І не нудно, бо русини всі з’їздяться туди на поправку, так що завжді якесь товариство єсть. Околиця, судячи по фотоґрафіях, гарна (впрочім, вся Буковина гарна). А хати, як з тих же фотоґрафій видно, таки именно на Карпатських горах, в самісінькому лісі смерековому стоять. Життя у великому місті мені тепер вадить. Бо місто, видимо, зле на мене впливає.
До П. А. Косача. 14 липня 1901 р., Вижниця.
Потім поїду в Буркут, се єсть колонія для анемічних і прочіх. Високо в Карпатських горах (1200 м), недалеко від Венгрії (там близько Чорна гора). Це не город і не село, а просто доми серед ліса. Єсть там «Буркутський заклад купелевий» (ванни), желізні води, під наглядом доктора. Се так щось, як санаторія, тілько без дорогого шику німецьких і швейцарських санаторій. Впрочем, подробно описать можу тільки тоді, як буду там. Їду в Карпатські гори тепер, не ждучи до осени, як радить мама. Через те, що іменно тепер найкращий сезон для життя в горах. Восени вже холодно і не для всякого добре, кажуть доктора і самі гірські люде. А также для того, щоб приїхати додому уже зовсім здоровою і впевнити Вас всіх, що ніякої причини для трівоги нема.
Мені взагалі смішна моя роль, – я себе вважаю сливе здоровою, а мене всі вважають серйозно хворою. Бувай здоров, міцно цілую тебе. Будь спокійний за мене, я приїду здорова. Твоя Леся.
До І. Я. Франка. 20 липня 1901 р. Вижниця.
Високоповажний добродію! Не знаю, чи моя карта раніш до Вас доїде, чи я сама. Якщо вибіраєтесь, може, куда на рибу сими днями, то будьте ласкаві затриматись, бо між сею неділею і середою, я маю бути на недовгий час в Криворівні (по дорозі в Буркут) і жалувала бдуже, якби не застала там Вас. Моє вітання Вашій пані Ользі і панству Гнатюкам. До побачення. Л. Косач.
До П. А. Косача. 20 липня 1901 р. Вижниця.
Завтра рано я їду далі в Карпатські гори. Писатиму з дороги картки, а листи вже тілько осівшись на місці напишу. Мені писати прошу так: Леся Косач в Буркуті, остання почта Жаб’є, Osterreich Galizien.
Українка Л. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 12. Листи. 1897-1901 / ред. О. Полюхович; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. – Київ: «Типографія «Від А до Я».
