«Пробування Лесі Українки в Буркуті було одним з найщасливіших моментів у її житті й спогад про побут у Буркуті вона до самого кінця ховала в душі, як святощ». Климент Квітка.
Українські Карпатські гори мають велику національну, природно-екологічну та культурно-історичну цінність для всієї незалежної України. Із історії України відомо, що протягом кількох попередніх століть, видатні українські та зарубіжні вчені, письменники, поети, художники і композитори, своїми науковими і мистецькими роботами, створили цілісний образ живописної природи і самобутньої етнографічної культури Гуцульського терену Українських Карпат.
Серед великої кількості видатних постатей України, які у своїх наукових працях, літературних і мистецьких творах всебічно відобразили національну цінність Гуцульського регіону Українських Карпат, особливе місце займає геніальна українська поетеса, письменниця і драматургиня Лариса Косач-Квітка (1871-1913), всім відома як Леся Українка. Для нашого дослідження визначних пам’яток природи та історії і культури на території Чивчино-Гринявських гір, важливими є документальні біографічні факти і матеріали про п’ятимісячне мандрування й перебування Лесі Українки, весною і влітку 1901 року, в Львові, Чернівцях, Кімполунзі, Вижниці, Буркуті та багатьох інших, відомих гуцульських селах терену Українських Карпат.
Про своє літнє водолікування в Буркуті, як про щасливий період успішного санаторно-курортного лікування та значного оздоровлення, Леся Українка радо повідомляла своїх рідних і друзів, у численних листах із Карпатських гір. На нашу думку, історії Українських Карпат дуже пощастило в тому, що їх природна велич і краса та значний оздоровчий потенціал, залишилися навічно зафіксовані й прославлені у окремих літературних творах і листах, геніальної української письменниці, поетеси і драматургині Лесі Українки.
Саме із метою зцілення душі й тіла та продовження творчої літературної діяльності, вона важко добралася «на край світа» – до Буркута, у високогір’я лісів і полонин Карпатських гір. На нашу думку, варто окремо описати географію визначних мандрівок Лесі Українки гірськими тренами Карпат, до славнозвісного водолікувального закладу в Буркуті, знаменитий вихід на гору Луковиці, а також її повернення до Чернівців. Для зручності дослідження, ми умовно поділили всю знамениту мандрівку та перебування Лесі Українки в Буркуті, на п’ять послідовних частин. Іншими словами, ми комплексно описали географічно-меморіальний та природознавчий аспекти подорожування, водолікування, оздоровлення та творчої діяльності Лесі Українки на теренах Карпатських гір.
Хочемо відзначити, що до мандрівок Лесі Українки Карпатськими горами, вона запитувала в Ольги Кобилянської, що то за дерево таке, що має гуцульську назву «Смерека». А після живого знайомства із смерековими лісами Гринявських гір, вона дуже багато нового довідалась про карпатські смереки, які для давніх гуцулів були сакральними деревами. Один із віршів Лесі Українки про смерекову ватру, може бути символічною гуцульською пісню:
«Ой піду я в бір темненький, там суха смерека. Як розпалю ясну ватру, видно всім здалека!»
Про кожну із цих визначних мандрівок та перебувань Лесі Українки на теренах Карпатських гір, весною і літом 1901 року, ми підготували окремі загальні описи, які були створені на основі її листування (як першоджерельних документів) із своїми рідними і найближчими друзями. Вони написані на основі матеріалів книги: Українка Л. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 12. Листи. 1897-1901 / ред. О. Полюхович; упоряд. В. Прокіп (Савчук); комент. В. Прокіп (Савчук), В. Агеєва. – Київ: «Типографія «Від А до Я».
Додатково ми використали цікаві думки та документальні матеріали із книги «Драби пливуть у легенду», видатного українського поета, письменника і фольклориста, світлої пам’яті Степана Пушика (1944-2018). Крім того, в книзі видатної української журналістки, письменниці і поетеси Марії Влад (1940-2017), яка має назву «Кедрове Божелісся», ми знайшли документальні дані про полонину Луковиці. Вона прекрасно знала та глибокого дослідила матеріальну і духовну культуру Галицької і Буковинської Гуцульщини. На цій полонині здавна господарював її дід Мирон Оринчук (Шурган) із бабкою Оленою, дочкою Одокією (мамою письменниці Марії Влад) та синами Іваном і Миколою, із села Ростоки на Прикарпатті. На Верховинщині, до нашого часу, частина полонини Луковиці має давню гуцульську народну назву Шурганівка.
Ми також мали добру можливість, на науково-практичних конференціях, що проводились в рамках Міжнародних Гуцульських фестивалів, слухати змістовні доповіді Степана Пушика і Марії Влад про цінність історії і культури Гуцульщини та України.
На завершення, варто нагадати, що вчений Степан Пушик, проживаючи в Івано-Франківську, мав добру можливість багато спілкуватися із знатною панею Стефанією Стефанович-Литвинович, внучкою відомого отця Теодора Коржинського, священника на парафії Жабє-Слупійка. Вона жила в цьому місті, старанно зберегла єдину поштову листівку «Заклад купелевий в Буркуті», із автографами відпочиваючих, та розповіла свої особисті спогади про пам’ятні дружні прогулянки із Лесю Українкою в Буркуті. Таким чином, письменник Степан Пушик, записав дуже цінне, справді філософсько-українознавче, документальне «живе передання» про геніальну дочку українського народу – Лесю Українку в Буркуті.
Варто підкреслити, що дослідник із власного життєвого досвіду та українознавчих експедицій добре знав визначні населені пункти і гори Верховинщини. Будучи універсальним вченими-гуманітарієм, Степан Пушик детально дослідив, всі 37 днів, перебування Лесі Українки і Климента Квітки в Буркутському водолікувальному закладі, який орендувала в держави пані Теофілія Лакуста-Коржинська, та художньо зобразив названі події у своїй повісті-есе «Карпатське літо». Згаданий твір опублікований в його окремій книзі: Пушик С. Г. Дараби пливуть у легенду: Повість, есе, оповіді. – К.: Рад. письменник, 1990. – 334 с.
Додатковими матеріалами для нашої статті стали наукові доповіді, які ми прослухали на «П’ятій мандрованій конференції «Дорогою на Буркут». До 150-ліття Лесі Українки». Вона проходила, 12-15 серпня 2021 року, в сімох населених пунктах Гуцульщини: Яворів-Криворівня-Верховина-Зелене-Буркут-Довгополе-Вижниця. Мандровану конференцію спільно організували: Львівський національний університет ім. Івана Франка, Інститут Івана Франка НАН України, Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, Національний університет «Острозька академія», Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Криворівні, Національний природний парк «Верховинський», Зеленська ОТГ Івано-Франківської обл. Саме під час роботи цієї змістовної конференції ми поставили собі завдання дослідити актуальну тему: «Географія визначних гірських мандрівок Лесі Українки теренами Карпатських гір, весною і літом 1901 року».
Для ілюстрації змісту нашої статті, ми використали окремі фотографії із останнього «Повного академічного зібрання творів Лесі Українки: у 14 томах». Окремо також варто відзначити цінні документальні фотографії пана Генріка Гонсьоровського, видатного польського дослідника туризму в Карпатських горах, які нам люб’язно надіслав пан Лєшек Римарович із Польщі.
