До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.
Частина ІІ. Феномен високогірності та багатогірності Верховинського р-ну, Івано-Франківської обл., в Українських Карпатах».
Перейдемо до розгляду основних аргументів, які обґрунтовують актуальність розробки даного науково-практичного проекту. При науковій розробці творчої ідеї й концепції цього проекту, в першу чергу було звернуто основну увагу на те, що Верховинський район Івано-Франківської області має специфічні етногеографічні та етнокультурні особливості, які є визначальними (базовими) у його об’єктивній комплексній українознавчій характеристиці.
Перша специфічна фізико-географічна особливість Верховинського району полягає в тому, що Верховинщина, серед всіх гірських районів Українських Карпат, є найбільш високогірним та багатогірним районом України. Багато дослідників метафорично називають Верховинщину благодатною «Українською Швейцарією». Загально відомо, що Верховинський район є найбільш високогірним районом в Україні. На території Верховинського регіону Українських Карпат знаходиться друга половина гірського масиву Чорногірського хребта. На ньому височать три славнозвісні двотисячники: друга за висотою гора Бербенєска (2036 м н.р.м.), третя за висотою гора – знаменитий Піп Іван (Чорногора) (2021 м н.р.м.) і гора Ребра (2001 м н.р.м.). Середня висота розташування всіх населених пунктів Верховинщини становить 901 м н.р.м. Для порівняння, нагадаємо аналогічні фізико-географічні дані про два наші сусідні гірські райони Українських Карпат: середня висота колишнього Путильського р-ну, Чернівецької обл. – 859 м н.р.м., а Рахівського р-ну, Закарпатської обл. – 508 м н.р.м.
Багатогірна природно-ландшафтна унікальність Верховинщини полягає в тому, що на його території знаходиться більше 350 високих гір, висотою понад 1000 м н. р. м. (так званих «однотисячників»). Серед цих гір, особливо цінними є понад 100 дуже високих гір, висотою більше 1500 м н.р.м., які мають традиційну туристичну назву «півторатисячників». Варто додати, що саме про 100 визначних гірських вершин Верховинського регіону Українських Карпат ми розповідаємо в наших щотижневих авторських радіопередачах, в ефірі Верховинського радіо «Гуцульська Столиця».
Дуже важливо, що на Верховинщині історично сформувалася, та збереглася до наших днів, єдина на всій території України, розсіяна (дисперсна) форма поселення гірського гуцульського населення Українських Карпат. Це нелегко глибоко збагнути, але розсіяна форма поселення на Верховинщині має справді загальноукраїнську цінність.
В цьому контексті, стає більш зрозумілим висновок, що саме максимальна багатогірність та високогірність населених пунктів Верховинщини в Українських Карпатах, стала головним науковим фізико-географічним аргументом для важливого, справді історичного перейменування колишньої гуцульської назви, його центрального населеного пункту – село «Жаб’є», на сучасну гуцульську назву – селище «Верховина». Таким чином, максимальна багатогірність та високогірність сільських населених пунктів Верховинського району – через 500 років, нарешті була документально закріплена у сучасній назві його районного центру – карпато-гуцульське селище Верховина.
Дальше ми запрошуємо читачів відчути і зрозуміти, що селище Верховина – це високогірний гуцульський населений пункт, котрий розташований у найбільшій міжгірній рівнині, у південному регіоні Українських Карпат. В Українських Карпатах є кілька (різних за площею) міжгірних рівнин, але найбільшою за розмірами, є саме Верховинська міжгірна рівнина. Вона знаходиться на віддалі 10 км, від найвищого в Українських Карпатах – Чорногірського хребта. З природно-кліматичної точки зору, варто відзначити, що селище Верховина розташоване найближче до північно-східного макросхилу Чорногірського хребта Українських Карпат (за давньою назвою – на Підгір’я).
Верховинська міжгірна рівнина, в далекому минулому ймовірно одержала автентичну гуцульську народну назву «Жєб’я Полєна». Для наших далеких предків, звичайною нормою були «Верьхи» із смерековими пралісами і правічними полонинами. А безлісі поляни на берегах річки Чорний Черемош, були великою рідкістю – природним дивом, саме через загадкову відсутність «всюдисущого» лісу, який не може рости на сильно затоплених водою «Багнах». Перш за все, потрібно звернути увагу на високогірність Верховинської міжгірної рівнини, котра має досить великі розміри: довжину – 15 км, ширину – 2-3 км. Із точки зору фізичної географії, предковічна «Жєб’я Полєна» починалася на території с. Ільці (657 м н.р.м.), присілку Голиці, а закінчувалася аж у с. Криворівня (575 м н.р.м.), присілку Березово. Найбільшу ширину має середня частина Верховинської міжгірної рівнини. У цій протяжній міжгірній рівнині (котра прекрасно збереглася до наших днів, бо вона має тектонічне походження), поблизу високогірної Чорногори (на середній висоті 620 м н.р.м.), за Божою Ласкою та сприятливими історичними обставинами, зародилося і працею рук людських, поступово створилося, старовіцьке 600-річне гуцульське село Жаб’є. Воно тепер добре відоме в незалежній Україні, як карпато-гуцульське селище Верховина.
