До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.
Частина ІV. Задача дальшого виявлення та наукового дослідження визначних історико-культурних цінностей селища Верховина.
Документально відомо, що перша письмова згадка про село Жаб’є, має важливий історичний зміст, де вперше були названі сільські населені пункти «Поляна Жаб’є» і «Поляна Березово», які розташовані на берегах річки Чорний Черемош: « … на Реце на Черемошу двіе Поляніе Біерезево, а Жаб’є …». Збережена письмова згадка точно датується 1424 роком. Таким чином, 2024 рік, став ювілейним 600-тим роком, для сучасного селища Верховина та сусіднього присілка Березово. Із точки зору історії України – це більше як половина тисячоліття! Українські науковці твердять, що засновано село Жаб’є було ще раніше. За дослідженням відомого українського вченого-історика Петра Сіреджука, через 343 роки після написання цього історичного документу, 1675 року, в Підчорногірському селі Жаб’є, із центром на Бречниківській річковій заплаві Чорного Черемошу, було збудувало першу дерев’яну однокупольну церкву.
Варто нагадати, що протягом півтора століття, знамените карпато-гуцульське село Жаб’є було найбільшим сільським населеним пунктом Австро-Угорської монархії у Європі. Із історії України відомо, що Гуцульський етнографічний регіон Карпатських гір, тривалий період перебував під владою кількох іноземних держав. За цей складний історичний період, було назавжди втрачено унікальну споруду гуцульської дерев’яної церкви Успіння Пресвятої Богородиці в центрі села Жаб’є. Вона була основним центром християнської духовності гуцулів, архітектурною перлиною Гуцульщини. Також було втрачено цілий ряд гуцульських хат-ґражд, які мали велику історико-культурну цінність.
У селищі Верховина, на даний час, збереглися кілька найдавніших будівель, які можуть вважатися цінними пам’ятками історії і культури Гуцульщини. За роки незалежності України, справжньою окрасою селища Верховини стала новозбудована дерев’яна споруда церкви Успіння Пресвятої Богородиці. В самому центрі Верховини, за найвищою Божою Волею, відмінно збереглося меморіальне місце, на якому здавна було Святеє Святих – Вівтар та стояла дерев’яна споруда Жаб’євської церкви, котра була спалена під час лихоліття Другої світової війни. Саме в цьому прекрасному гуцульському соборі, протягом кількох століть, урочисто святкували Різдво, Великдень і Отпуст, відправлялися всі Служби Божі, хрестили новонароджених діток, вінчали молоді пари – весільних князів і княгинь, відспівували своїх покійників та просто молилися наші незабутні предки. Крім того, велику духовно-культурну цінність для селища Верховина має місцеве кладовище, із великою кількістю визначних меморіальних могил. У Верховині добре зберігся, врятований місцевими парафіянами, дерев’яний Хрест-Фігура й, дивом збережений, будинок священичої плебанії (приходства). В цьому контексті необхідно нагадати загальновідому мудру християнсько-філософську істину: «Святе місце порожнім не буває!».
Із точки зору історії і культури, цінними давніми спорудами, що збереглися у селищі Верховина, є будинок Верховинської територіальної лікарні, де раніше кілька років успішно діяла Рільнича школа в Жаб’ю, а також будинок Верховинської школи мистецтв, де спочатку працювала приватна лікувальна установа відомого польського лікаря пана Станіслава Серватського. В цьому контексті, доречно нагадати, що мудрі столітні гуцули Верховинщини, так говорили про історичні зміни чужих влад на нашій землі: «Народ у своєму рідному Гуцульському краї – це кам’яний мур, а кожна влада у нему – це папірі на мурі. Але папірі на мурі добре тримаїтси лиш до першого великого вітру…».
В результаті історико-культурних досліджень Гуцульського етнографічного регіону України, можна зробити важливий висновок. Завдяки великій працьовитості й любові гуцулів до свого рідного Гуцульського краю, значній географічній віддаленості, транспортній важкодоступності, дорожній ізольованості (двома високими гірськими перевалами: Кривопільським і Буковецьким) та наявності 350 високих гір (висотою від 1000 м – до 2036 м над рівнем моря), на Верховинщині, найкраще збереглися, визначні природні ландшафтні пам’ятки Гуцульського регіону Українських Карпат.
Весь Верховинський район, з точки зору фізичної географії, є найбільш високогірним та багатогірним районом України. Тому варто, в першу чергу, звертати основну увагу на його значну високогірну природно-ландшафтну цінність для всієї України. Високогірна та багатогірна специфіка етнічних ландшафтів Гуцульських Карпат у цього району є його характерною особливістю, що суттєво впливає на всі сфери повсякденного життя, побуту і господарської діяльності місцевого населення Верховинщини.
Відрадно відзначити, що за багато попередніх століть, корінне населення Жаб’євщини, добре зберегло полонинсько-господарські та лісогосподарські етноландшафти Гуцульських Карпат. Всі попередні покоління верховинських гуцулів, своєю дуже важкою ручною працею, протягом багатьох століть, витворили специфічну, розсіяну на гірських схилах (гуцульською говіркою – «присілках у Верхах»), присілкову форму поселення. Вони зберегли також, дуже цінну традиційну культуру полонинського пастушого господарства, виробництва органічної м’ясо-молочної харчової продукції, гірського лісового господарства, гірського дерев’яного будівництва та деревообробки. Велику культурну цінність мають домашні ручні вироби гуцульських народних ремесел і промислів, твори гуцульського прикладного і декоративного мистецтва та звичаї, обряди і традиції християнської етнодуховності Гуцульщини.
За часів розбудови незалежності України, всі горяни, вперше в історії Українських Карпат, домоглися одержання державного статусу – жителів гірських населених пунктів України. Таким чином, високогірність й багатогірність Верховинщини була справедливо відображена в діючому Законі України «Закон про статус гірських населених пунктів в Україні», згідно якого, всі його населені пункти мають особливий статус гірських.
