До 600-річчя першої письмової згадки про гуцульське село Жаб’є – сучасне селище Верховина.
Частина V. Карпато-гуцульське селище Верховина, як давній історико-етнографічний центр Гуцульщини.
Друга специфічна етнокультурна особливість Верховинського району полягає в тому, що на Верховинщині добре збереглася, у повсякденному житті, побуті та господарстві місцевого населення, самобутня матеріальна і духовна культурна спадщина гуцулів, як етнографічної групи українців, що живуть і працюють в Гуцульському регіоні Українських Карпатах. Збережений автентичний гірський спосіб життя більшості гуцулів Верховинщини характеризується специфічними гірськими особливостями: проживанням верховинців у дерев’яних житлових будинках, розсіяних на гірських присілках, висотою: від 500 до 1500 м н. р. м.; веденням традиційного відгінного полонинського господарства; веденням традиційного гірського лісового господарства; гірським дерев’яним будівництвом і деревообробкою; високоякісними виробами гуцульських художніх ремесел і промислів. На Верховищині найбільше збереглося старих дерев’яних житлових будинків, споруджених в гуцульському архітектурному стилі. Більшість верховинців, на великі релігійні свята та весілля, традиційно одягають автентичне гуцульське вбрання. Вони старанно зберігають і розвивають давні християнські звичаї, обряди і традиції Гуцульщини.
Таким чином, Верховинщина здавна була, і залишається й тепер, самобутнім етнокультурним центорм, не тільки Галицької, а й всієї Гуцульщини. В цьому контексті, варто згадати два мудрі вислови про давнє село Жаб’є на Гуцульщині. Видатний український дослідник Гуцульщини, отець Софрон Витвицький (1819-1879), у своїй першоджерельній книзі «Історичний нарис про Гуцулів», 1863 року, писав про давнє Жаб’є – почесну столицю Гуцульщини таке: «Без зайвого пієтету, столицею гуцулів можна назвати Жаб’є». Пізніше, 1884 року, геніальний український поет і письменник Іван Франко (1856-1916), сказав знамениті слова про гуцульське село Жаб’є, які потім стали туристичною візиткою Верховинщини: «Ось і Жаб’є – Гуцульська столиця! Нема, мовляють, села понад Жаб’є і більшого лиха шукати дарма …». А класична етнографічна монографія Володимира Шухевича «Гуцульщина» документально зафіксувала високий рівень матеріальної та духовної культури тогочасної Жаб’євської Гуцульщини.
