Визначні природознавчі мандрівки Івана Франка гуцульськими теренами Верховинського регіону Українських Карпатських гір.
«Івана Франка вважають не тільки видатним письменником, політиком та науковцем, а й батьком-засновником українського туризму. Він сам був завзятим мандрівником, прихильником «зеленого», гірського туризму, учасником і організатором цілої низки групових мандрівок та етнографічних і краєзнавчих експедицій в Галичині. Географія його подорожей охоплює не лише Львів, Галичину і Карпатський регіон, а й чимало населених пунктів і туристичних атракцій України та Європи загалом». Богдан Тихолоз.
Частина VІ. Роман Завадович про мандрівки Івана Франка теренами Карпатських гір. «Іван Франко в Карпатських горах».
У моїй пам’яті яскравими кольорами чітко вимальовуються стоговаті верхи зелених Гуцульських Карпат: Ігрець, Синиці, Громова і висока Чорногора. Ще й тепер чую вічний шум бистрого Чорного Черемоша, що несе смерекові дараби на своїх срібних хвилях. Магічний голос гуцульської трембіти звучить на чарівних кичерах та полонинах Жаб’євщини.
Коли ми відпочивали в Криворівні, у хаті Василя Якібюка, то в суміжних кімнатах: з одного боку проживав Іван Франко, а з другого – мій батько Михайло Завадович, зі мною. Таким чином, я маю честь написати спогади про одного з найбільших синів українського народу. У моїй пам’яті зберігся сумний портрет Івана Франка. Склалося так, що колись енергійний, міцний і повний сил мужчина, тепер був тихим і лагідним дідусем, що терпеливо переносив усі незгоди життя, свого складного тілесного і душевного положення. Найболючіше враження справляли поетові очі: втомлені, пригаслі, мов закриті матовим склом. У тому дзеркалі душі відбилося все, що пережив і переболів передчасно постарілий геніальний український поет. А йому було тоді заледве п’ять з половиною десятка років. Його постать нагадувала міцного дуба, якого буревій силкувався вирвати із землі, але не подужав, тільки розхитав коріння і обламав галуззя.
Іван Франко мужньо не залишав умової творчої праці, яка від давніх літ стала йому другою вдачею, життєвою необхідністю. Перебуваючи у своїй кімнаті, Франко читав і перекладав, якщо був якийсь принагідний секретар. Часом цю послугу робив Франкові мій батько Михайло Завадович.
Не зважаючи на захворювання рук, не залишив Франко любити природу Карпатських гір. Він щодня ходив прогулюватись, «на спацер». Часом він ходив на гору Ігрець у ближні ліси по гриби, звичайно не сам, а в супроводі кількох осіб. Одного разу я бачив як поет ходив по гриби, пізнавав їх чи вони їстівні, але сам не міг збирати. Його виручали помічники. Іншим разом, я доступив іншої великої честі. Поважне товариство сфотографувалося з поетом під стрімкою Громовою Скалою при дорозі до Жаб’я. На фото Франко стояв у центрі групи, а я десь збоку.
Неділями Франко ходив на Богослужіння до Криворівнянської церкви. На празник Різдва Пресвятої Богородиці тут було Храмове свято. Тоді поет був на гостині у місцевого пароха о. Олекси Волянського. Під час Храмового свята, на приходстві (плебанії) в Криворівні збиралася вся еліта українських «літників», що на той час відпочивала в цьому прекрасному гуцульському селі. Був там і професор Михайло Грушевський зі Львова, що мав у Криворівні власну садибу із дерев’яною віллою, поблизу устя потоку Бережниця в річку Чорний Черемош.
Іван Франко був людиною великого духу і розуму, він любив голосно читати літературні твори. Одного разу, ми із батьком зайшли до його кімнати. Там ми сиділи тихо, мов у церкві. Тоді поет читав віршований драматичний твір польською мовою. Його лагідний голос, ще й тепер лунає в моїх вухах. З усіма подробицями я бачу його, що він сидить за столом, похилений над досить великою книгою.
Ярослав Зеленчук, заступник директора з наукової роботи Національного природного парку «Верховинський».
Іван Зеленчук, старший науковий співробітник Національного природного парку «Верховинський».
