Дальше ми наводимо візуальний портрет Фоки Максим’юка (Шумеєвого), його розкішного гуцульського вбрання, що був художньо описаний Ст. Вінцензом. «Обличчя Фоки, поважне і безмежно погідне, викликало довіру. Чорне, густе і довге волосся, ледь припорошене сивиною, молодило його. Так і його очі, хоч спокійні – не згаслі, як вуглі полонинської ватри, завжди готові до блиску. Часом вони загорялися і зігрівали інших. Найшвидше їх запалювала і викликала блиск присутність своїх людей. Здавалося, що той, якому життя забрало все найдорожче (недоля забрала єдину дочку Гафійку і першу дружину Калину), не дивиться ні позад себе, ні навіть у себе. Не відомо чому, але проникливі люди читали з його обличчя: «Чоловічі Божий, кажи міні сміло, чього тобі траба!»
На Жаб’євщині здавна прийнято, що традиційне гуцульське вбрання має бути гарним, здоровим і зручним. Перебиратися в інше, чуже, змінювати ношу на якусь не свою – то гидота. То ніби змінити шкіру, то як би обскубати кугута наголо і наліпити йому воронячого пір’я. Відповідно до цих вимог, Фока був убраний з голови до ніг у традиційне гуцульське вбрання. На ногах крашені гачі червоні, з дуже грубого сукна. А на плечах мав натягнутий (такий самий) сардак-крашенєк. Під сардаком був зручний кожух без рукавів і грубу вишивану сорочку, підперезану широким шкіряним ременем. Обтягали його, схрещені на грудях, рекізі, себто тонкі мосяжні ланцюжки.
На плечах, поверх кожуха, були два білі ремені, у ширину долоні, що перехрещувалися на грудях. На них висіла файна гуцульська порохівниця і тобивка. За пояс Фока заклав два двоствольні пістолі, викладені перламутром. Ще здалеку світився на грудях важкий срібний хрест, інкрустований красивими зірочками та вирізьбленими постатями християнських святих.
Велику чорну крисаню оперізували мосяжні бляхи. Павині пера розвівалися над крисанею. Легкі шкіряні постоли, спереду закручені, як слимаки, покривали його стопи. Весь гуцульський стрій був дещо короткий, щоб бути зручним до руху, до коня, до данцу. Таким Фоку люди бачили і вітали всюди: на високих полонинах, на стрімких плаях і на возових дорогах Жаб’євщини.
Ст. Вінценз наводить у своїй книзі дитячі спогади всімдесятилітньої гуцулки Марії Чорниш із Бистриця, про велике захоплення молодого Фоки Шумеєвого гуцульськими танцями: «Була я тоді, може, десятилітньою дівчиною. Я дивилася на Фоку, й не могла надивитися. Ніколи не забуду, як він файно виглядав у великому старовіцькому капелюсі, які колись носили опришки. Коли він данцував, то на ньому дзвеніли і дзеленчали ланцюжки та пістолети. Фока таку мав велику повагу серед людей, що у всьому Гуцульському краю не було славнішого за нього».
Старші люде правду кажуть, що довго не було на Жаб’євщині такого красного леґіня, як Фока Шумеїв, і не скоро такий буде. Знайдіть, панове, хоч одного такого, покажіть на світі Божому. Ото була велика шляхетність і справжня делікатність. На закінчення додамо, що могила Фоки Максим’юка (Шумеєвого), за Божею Ласкою, збереглася на старому кладовищі у Верхному Ясенові. На нашу думку, вона відноситься до визначних меморіальних пам’яток історії та культури Гуцульщини і України. 
