Одного літа дружина Івана Франка, пані Ольга Федорівна та її четверо дітей, які відпочивали в Карпатських горах, на Буркутському курорті із цілющою мінеральною водою, здійснили туристичну подорож на гору Чивчин. Того пам’ятного літа, їхні три синочки Андрій, Петро і Тарас та одна донечка Галина, віком від 9 до 15 років, так дуже рвалися у тоти красні «Верьхи», як малі медведики до меду. Вони багато наслухалися від свого тата, українського поета, письменника, доктора філософії Івана Франка, цікавих розповідей про те, що в Буркуті протягом цілого літа, 1901 року, набиралася здоров’я та писала свої твори Леся Українка. Знали також, що у Чорному Черемоші можна зловити форель (стругів), а під горою Чивчин були колись приватні копальні срібла, звані «Дворами». Місцеві гуцули-пастухи Жаб’євщини розказували, що ще й тепер у Чивчинських горах, місцями можна знайти чудові білі й рожеві камені-мінерали. Крім цього, діти дуже сподівалися, що йдучи плаями на Чивчин, вони зможуть набрати багато солодких чорниць (афин) і малин та напитися із дерев’яних жолобів (чуркал) чистої джерельної води.
Діти часто запитували свою маму, Ольгу Франко: «Мамо, чому ми ще не йдемо на той Чивчин? Мамо, Ви вже нам десять разів обіцяли, що підемо у тоти «Верьхи». Туда на дорогу, нам не треба брати нічого їжного, ми там наберемо афин і малин багато! І чуркала на тих гуцульських полонинах є скрізь, там можна напитися чистої джерельної водичьки».
Із часом, пані Ольга Франко довідалася від працівників Буркутського курорту та гуцульських пастухів, якими гірськими плаями найкраще можна піднятися на далеку гору Чивчин. Нарешті, одного літнього ранку, невеликий гурток туристів, під проводом Ольги Франко, вирушив із Буркута до Чивчина. Спочатку йшли каменистою дорогою поблизу Чорного Черемоша. Із двох боків дороги височіли прекрасні гори, на яких росли смереково-ялицеві праліси, звідки доносився приємний запах смоли-живиці. Гірська дорога часто переходила із лівого на правий берег річки. Прохолодний літній ранок і рясна роса обіцяли добру сонячну погоду. Берегами, над самою рікою та в устях бистрих потоків, росли велетенські лопухи (ними можна закритись від дощу).
Коли прийшли до устя потоку Добрин, який є лівою притокою Чорного Черемоша, то всі туристи нарешті вперше побачили східні схили Чивчина, що красувалися у рожевому світлі вранішнього сонця. Піднімаючись стрімкими плаєм вгору, сини Ольги Франко почали збирати смачні чорниці (афини) і малини та шукати гриби. Мати застерігали своїх дітей, щоб вони не заходили глибоко у ліс, бо там можна зустріти навіть вовка чи ведмедя. Спостережлива дочка Галя показала мамі, що високо у небі, над ними літала великий канюк (ґаня), котра жалібно квилила. А найстарший син Андрійко раптом побачив та захотів зловити дуже гарного метелика, який мав назву «королівський пазь». Він справедливо вважався окрасою Карпатських гір.
Із стрімкого гірського плаю, який вів на гору Чивчин, було видно бистрий потік Добрин, де шуміла чиста джерельна вода. Хлопці першими вийшли тим плаєм із густого смерекового пралісу на простору полонину Мількова. Набагато пізніше, на полонину піднялася й пані Франкова із дочкою. Поступово всі туристи вийшли на широке рівне місце, де були високі загороди для худоби і кошари для овець. Трохи дальше стояла велика дерев’яна стая. Всі хлопці були розчаровані тим, що на той час, в полонинській стаї не було ватага. Із великої дослідницької цікавості, брати Андрій, Петро і Тарас Франки самотужки зайшли у середину будинку, аби на свої очі побачити, як виглядає полонинська стая на Чивчині, де кожного літа вариться сир і виробляється бриндза. У середині стаї вони побачили великий мідний котел для варіння сиру. Там, у задимленому стриху, на широких смерекових полицях, стояло багато великих будзів сира, що повільно сушилися за допомогою тепла «священної негасимої» полонинської ватри.
Хлопці наважилися самовільно угоститися смачним полонинським сиром і вурдою та спробували пити квасної жентиці. В коморі було багато закритих дерев’яних бербениць, у яких зберігалася вже готова, набита бриндза. У полонинській стаї Мількова, на Чівчині, майже все було так, як розповідав хлопцям тато Іван та гуцул-ґазда Процьо Мітчук із присілку Заріччя в Криворівні, у якого влітку, протягом 1902-1906 років, вони були із своїми батьками. Коли хлопці вийшли із тієї стаї, то мама дала старшому синові Андрієві гроші, щоб він залишив їх на столі, як плату ватагові, за спожитий ними сир і вурду. Піднімаючись на гору, пані Франкова назбирала великий букет кмину та маленьку горстку центурії.
Після допитливого огляду дерев’яної стаї на полонині Мількова, туристи продовжити підніматися стрімким плаєм вгору. Нарешті всі мандрівники вийшли на вершину гори Чивчин, яка має загадкову назву Гомул. Тут вони потомлені, посідали на траву, й цілу годину захоплено роздивлялися довкола. Всі радо любувалися красою навколишніх Карпатських гір.
