В першій книзі «На високій полонині. Правда старовіку» (український переклад з польської Тараса Прохаська), Ст. Вінценз створив цінний художній образ знаменитого полонинського господаря Фоки Шумеєвого. За нашими дослідженнями Верховинського регіону Українських Карпат, історичним прототипом цього образу, був корінний гуцул Жаб’євщини – Фока Максим’юк (Шумеїв) (1831-1896), уродженець Ясенова Горішнього, присілку Печіще. На даний час – це сучасне гірське село Верхній Ясенів, Верховинського р-ну, Івано-Франківської обл.
Тут нам приємно повідомити, що за покровительством Божої Благодаті, на місці знаної садиби Фоки Шумеєвого, зараз живе відомий господар Верховинщини, 95 річний гуцул Микола Ватуйчак, 1928 р. н. Саме цьому довгожителю с. Верхнього Ясенова, батько якого – Юрій Ватуйчак (1870-1956) став спадкоємцем Фоки Шумеєвого, ми щиро вдячні за його цінні спогади про славну гуцульську родину Максим’юків (Шумеєвих).
Дальше ми хочемо ближче ознайомити читачів із життям і досвідом традиційного етноекологічного гірського вівчарства, здобутим Фокою Максим’юком (Шумеєвим) із Ясенова Горішнього. Він був одним із найкращих полонинських господарів Жаб’євщини, харизматичною творчою особистостю Гуцульщини, односельчанином і ровесником знаменитої гуцульської співанниці Марії Кречунєк (Чукутихи).
З цією метою, ми використали текст першої книги Станіслава Вінценза «На високій полонині. Правда старовіку» (об’ємом 640 стор.) й відтворили найбільш суттєві теми, що безпосередньо стосуються життя і досвіду полониського вівчарства досвідченого господаря Фоки Шумеєвого.
Наше природознавче відтворення опису життя і господарської діяльності Фоки Шумеєвого, містить короткий виклад, спеціально відібраних важливих тем, які змістовно стосуються традиційних етноекологічних технологій полонинського вівчарства давніх гуцулів Жаб’євщини у Карпатських горах. На нашу думку, прочитавши наше природознавче відтворення, ви довідаєтесь багато цікавого про визначну постать видатного полонинського господаря Фоку Максим’юка (Шумеєвого), а також про давні способи етноекологічного ведення полонинського вівчарства на високогірних теренах Гуцульських Карпат. Зокрема можна було зрозуміти, як то наші далекі предки так мудро займалися гірським вівчарством, що мали собі користь, але не приносили шкоду навколишній природі.
Наше природознавче відтворення ми хочемо розпочати одним мудрою істиною – «Правдою старовіку», якою завжди користувався Фока Шумеїв у своєму житті, побуті та господарстві: «Дерева не ростуть до неба. Людина не завоює цілого світу, бо не дасть йому раду».
Наведений гуцульський фразеологізм за своїм змістом є мудрим старовіковим застереженням стосовно досвіду етноекологічного ведення гірського аграрного господарства гуцулів Карпатських гір, що висловлене у вигляді образної метафори.
